Біографія
Леонід Опанасович Антонюк (1950, с. Плоска, Рівненська обл. – 2026, м. Дніпро) – живописець, педагог. Дружина – Олена Пахомова, художниця; син – Олександр Антонюк, художник.
1966 – 1970 – навчався в Дніпропетровському художньому училищі.
1978 – закінчив Київський художній інститут. Відтоді працював старшим викладачем спеціальних дисциплін Дніпропетровського театрально-художнього училища (нині – Дніпровський театрально-художній коледж).
Від 1979 – учасник мистецьких виставок.
1985 – член Національної спілки художників України.
2007 – заслужений діяч мистецтв України.
2020 – Велика золота медаль Національної академії мистецтв України.
Жив і працював у м. Дніпро.
Першим учителем для майбутнього митця став Анатолій Жежер, який в 1960-ті роки викладав у художній школі в м. Рівне. Саме він порадив 16-річному юнакові вступити до Дніпропетровського театрально-художнього училища. Але обдарований юнак на цьому не зупинився, продовжив навчання у Київському державному художньому інституті. У пошуках власного шляху в мистецтві Леонід Антонюк багато подорожував: Седнів, Карпати, Крим, Північний Кавказ, Вірменія та Франція – відвідував художні музеї, картинні галереї. Незабутнє враження справили на митця Лувр та садиба-музей Клода Моне у Живерні. Для Антонюка було важливо побачити на власні очі шедеври світового малярства. Це його надихало, спонукало до творчих пошуків.
У творчому доробку митця – пейзажі, натюрморти, портрети. Антонюк завжди був вимогливим до себе, міг неодноразово переробляти твір, відкладати його і знову повертатися, навіть через роки. В пейзажах він фіксував невловимі стани природи, в портретах – внутрішній світ моделі, у натюрмортах із звичайних предметів створював справжню магію. Пластична мова митця – це поєднання імпресіонізму із кращими практиками вітчизняного малярства. Загалом твори Леоніда Антонюка сповнені динаміки та дивовижної енергетики.
За чотири десятиліття педагогічної діяльності дав путівку у світ мистецтва багатьом молодим художникам. Серед них, зокрема, Олег Голосій, Олег Ясенєв, Олександр Рєзнік, Євген Клименко та інші. Леонід Антонюк говорив: «Для мене і живопис, і викладання – майже те саме. У мистецтві можна отримувати задоволення не тільки від того, що зробив щось, від кінцевого результату. Можна отримувати задоволення і від пошуку, внутрішньої роботи, хвилювань через те, що ж може вийти. Те саме і з викладанням. Коли студенти осягають те, що я хочу їм сказати, коли в них починає щось виходити, я вловлюю їх переживання, відчуваю, як вони досягають мети, і, можна сказати, цим живу».
