Біографія
Яків Іванович Булавицький (народився у 1973 році, м. Миколаїв) – живописець, іконописець, автор мультимедійних проєктів. Батько – живописець і скульптор Іван Булавицький.
1988 – 1991 – навчався в Одеському художньому училищі імені Грекова.
Від 1989 – учасник республіканських і міжнародних виставок. Серед персональних – у Миколаєві, Києві, Одесі.
1991 – 1993 – навчався в Національній художній академії на живописному факультеті, м. Софія, Болгарія.
1993 – член НСХУ. Відтоді – на творчій роботі.
1996 – дипломант Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України».
1997 – лауреат Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Перлини сезону – 97» у номінації «Образотворче мистецтво».
1998 – диплом і перша премія за серію робіт «Велике Сонце Скіфії» та у 1999 – диплом і друга премія у міському конкурсі «Молоде ім’я року», Миколаїв.
2006 – у переобладнаній власній квартирі родина Булавицьких створила художню галерею «Апрєль-В», яка відкрилась презентацією проєкту Якова Булавицького «Індіанці й українці».
Живе і працює у м. Миколаїв.
«У символічних картинах – відлуння культури минулих часів. Тіні забутих скіфів та греків, кіммерійців та єгиптян, персів та стародавніх болгар бентежать душу митця. Не залишився він осторонь і від бурхливого розквіту суто національної теми у сучасному мистецтві України. Південь за минулих часів був і козацькою вольницею, й останнім козацьким притулком, і місцем жорстоких боїв, і тихим прихистком козацьких родин… Художник має неабияке колористичне обдарування. Пригадаймо, що велика сила колориту була завжди притаманна українському мистецтву. Усі образи, які створює Яків Булавицький, пов’язані між собою, така творча цілісність є дуже важливою ознакою таланту», – пише Сергій Росляков, дослідник мистецтва.
«Міфологема часу», «Конфетті для Героя», «Гламур назавжди», «Шаман своєї долі», «Потьомкінські мар’яжі», «Велике Сонце Скіфії» – художник-постмодерніст працює серіями і мислить проєктами. Булавицький постійно вивчає світову та українську історію та релігії, експериментує із формою і технологіями, аналізує стан і настрої суспільства, розмірковує над феноменом масової культури, розмишляє про вплив давнини на сьогодення.
До образності періоду дохристиянської доби звертається Яків Булавицький у творі «Слов’янський ідол» (полотно, олія, 1991, до колекції ХОХМ передано Дирекцією художніх виставок Міністерства культури України у 1992 році). На той час художнику було лише 18 років, проте роботу не можна назвати незрілою, чому, окрім обдарованості митця, вочевидь сприяє проведене у майстерні батька дитинство та навчання у легендарному Одеському художньому училищі.
Переливи золотаво-бронзової гами пастозного, декоративного живопису відсилають до скарбів давнини, вкритих шляхетною патиною. Булавицький ретельно і продумано «тче» поверхню полотна, щільно заповнюючи її стилізованою під архаїку символікою та орнаментикою – Сонце-колесо, корова, кінь, квіти, ритуальний стовп із чоловічим обличчям, ромбовидні, хвилясті та зубчасті графеми. Проте зображення ідолів і знаків не є застиглими у часі і просторі. Завдяки незвичним ракурсам і масштабуванню майже всі зображені істоти ніби намагаються здійснити рухи, ожити. Із образного ряду виокремлюється зображення однієї пташки, яка впадає в око через світліші зеленувато-жовті відтінки та більш реалістичний стиль зображення. Вона наче намагається вмоститися, як на гнізді, серед прадавніх образів. Цей символічний зв’язок сьогодення і минувшини, тяглості традицій важливий для молодого митця.
