Біографія
Валерія Трубіна (народилась 1966 року, м. Луганськ) – живописець, графік, авторка об’єктів та інсталяцій.
1981 – 1985 – навчалася в Луганському художньому училищі на художньому відділенні.
Від 1988 – бере участь у численних виставках в Україні та за кордоном, займається живописом, графічним, театральним дизайном.
1989 – закінчила театрально-декораційний відділ Київського державного художнього інституту. Відвідувала заняття з живопису Віктора Пузиркова. Після закінчення вишу деякий час працювала на «Київнаукфільмі».
1989, 1991 – учасниця молодіжних пленерів у Седневі під керівництвом Тіберія Сільваші та Олександра Соловйова.
1990 – членкиня НСХУ.
1990 – 1994 – членкиня творчої групи «Паризька комуна», Київ.
1993 – після трагічної смерті Олега Голосія емігрувала спочатку до Единбургу (Шотландія), а з 1994 жила у Чикаго (США).
1995 – повернулась до Києва, працювала в майстернях разом із Максимом Мамсіковим, Олександром Клименком, Юрієм Соломком, Тетяною Гершуні-Галаган, Арсеном Савадовим, Георгієм Сенченком, у майстерні Лариси Пішої. У співпраці з художником Георгієм Сенченком створювала декорації й костюми для вистав Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
1998 – переїхала до США.
Живе та працює в Україні та США.
Валерія Трубіна належить до українських «нових ніжних» – тих, чий творчий дебют припадає на кінець 1980-х років і пов’язаний з офіційною академічною освітою та культурою. Її ранній живопис привертає увагу символізмом, наративністю та особливою «серйозністю». Костянтин Акінша наголосив, що «художниця формує багатошарову символічну сюжетику» та бажає «мистецтва страшного, загадкового та глибинномисленого».
Мисткиня займалась пошуком нової пластики в живописі. «Власну художню мову починає конструювати на основі релігійної тематики, міфології різних країн, теорії про Апокаліпсис та латиноамериканської літератури. Свої полотна художниця часто пише на заздалегідь зробленій підкладці з темпери чи олії. Це створювало особливу фактурність і додавало живопису об’ємності.
Тема віри стала для неї наскрізною. Екзистенційні питання Трубіна поміщає в саркастично-філософську оболонку. Саме тому швидко піддалася «гріху савадизму» (повернення до великого формату, гротеск, «кучерявий стиль») і так само швидко його позбувалася, шукаючи власну мову» (Олеся Авраменко).
