Інформація про твір
У колекції СОХМ зберігається полотно художниці «Флейта небесних дощів» (полотно, олія, 1988, надійшло в березні 1991 року). На темно-зеленому тлі, на коричневих черепахах – дві стилізовані фігури, подані у профільному повороті одна до одної. Ліворуч – менша постать, оголена, із краплинами дощу на спині, що сидить на рептилії. Праворуч стоїть босоніж інша із закритим обличчям у зеленкувато-синьому вбранні, схилена над оголеною. У зеленкуватих кострубатих, зашкарублих руках тримає коричневу флейту. На темному тлі вертикальні патьоки фарби імітують дощ.
Твір має поетичну назву, але живопис – не гармонія співіснування, а тільки спроба її відтворити. І ця спроба постійно зривається. Міфи та релігія – це код, символ, за допомогою якого авторка створює своє аполітичне, проте революційне послання. Робота має виразний символічно-експресивний характер і тяжіє до камерної, психологічно напруженої образності. Композиція вертикальна, витягнута, що підсилює відчуття замкненості й внутрішньої зосередженості. Фігури ніби ізольовані в темному середовищі, без чітко окресленого простору, створюючи ефект психологічної «камери».
Зображена істота з флейтою одразу задає емоційно-інтелектуальний тон. Сцена читається не буквально, а як метафора, можливо, стану самотності, творчого пошуку або внутрішнього діалогу. Переважає холодна, приглушена гама, що формує атмосферу тиші, смутку, нічного простору. Теплі акценти врівноважують композицію і водночас підсилюють драматизм. Світло умовне, розсіяне, ніби виходить зсередини образу, а не з конкретного джерела. Мазок вільний, трохи розмитий, з ефектом розтікання фарби. Контури нечіткі, форми ніби «пульсують», що характерно для експресивного живопису. Вертикальні штрихи фону створюють ритм, схожий на дощ або струни.
Робота пронизана відчуттям самотності, інтимності та внутрішньої драми, має риси експресіонізму з елементами символізму: деформація форм, умовність простору, акцент на психологічному стані. «Особисто для мене мистецтво було, є і завжди буде магією, невимовними чарами, здатним трансформувати будь-яку реальність, здатну зробити переворот в душі і дати людині свободу. Мистецтво для мене – це шлях життєвий: шлях розвитку, внутрішнього і зовнішнього; шлях самопізнання і пізнання шляхів інших художників, що жили до мене і навколо мене; шлях розуміння себе як особистості; шлях розуміння світу. Це, врешті-решт, шлях пізнання свого призначення, пізнання вищих Істин і шлях пізнання Бога, що важливо для людини, народженої в атеїстичному суспільстві», – наголошує Валерія Трубіна.