Інформація про твір
У колекції Сумського обласного художнього музею зберігаються два твори автора – «Святий вечір» та «Портрет», написані в 1990-у, що надійшли до фондів у 1991 році. У «Портреті» (полотно, олія, 1990) зображена молода жінка анфас зі смуглявим видовженим обличчям, чорними очима та прямим до плечей волоссям, котра сидить зі схрещеними руками, складеними на колінах. Художник незвичним прийомом вирішує фон полотна за вертикаллю. Він поділяє композицію за спиною жінки на дві частини: світлу, сірувату праворуч і темну, охристо-сірувату з червоними та чорними прямокутниками з білими й світлими контурами ліворуч. Ці дві контрастні площини функціонують як психологічні поля. Різноманітні модуляції чорного кольору у портреті в поєднанні з іншими земляними фарбами утворюють багату шляхетну гаму, що створює складну внутрішню динаміку образу. Так портрет стає не зображенням особи, а полем інтерпретації її стану.
Твір формально належить до фігуративного жанру, проте вирішений у спосіб, що руйнує класичну традиційну портретну репрезентацію. Це не просто зображення людини, а розщеплення її присутності через колір і площину. Обличчя є, але неможливо його «прочитати», воно закрите кольором, як шаром тиші. Це не зображення людини, а портрет, який не хоче бути названим. «Гейко є максимально відвертим у своїй творчості, ставиться до неї вельми серйозно. Він пише довго, знову і знову повертається до, здавалось би, завершених полотен» (Ольга Петрова). Метод художника – повільне нашарування, повернення до полотна, руйнування завершеності. Це принципова відмова від швидкого жесту, характерного для частини митців «Нової хвилі».
Картина вирізняється живописною та пластичною культурою й демонструє ключові риси авторського стилю: повільну, майже медитативну роботу з матеріалом, багатошаровість живописної поверхні та прагнення до граничної щирості висловлювання. Марко Гейко – це не просто «ще один» представник «Нової хвилі», а маркер переходу, він – репрезентант покоління. Його живопис не працює із наративом, він працює із сенсом живопису. «Здається, що відтінки сірого, білого, коричневого, котрі художник ретельно наносить на полотно, схожі на слова молитви» (Дмитро Горбачов).