Перше, що спадає на думку, коли ми чуємо про «інші виміри» – це щось на кшталт далеких планет, фантастичних краєвидів та альтернативних світів, що існують паралельно нашому. Можливо, інші картинки постапокаліптичного періоду, які так яскраво нав’язуються нам кіноіндустрією.

Науковці говорять про три просторові виміри, в яких ми перебуваємо кожен день, і які визначають довжину, висоту та глибину всіх об’єктів у Всесвіті. Проте, згідно теорії відносності, ми живемо в чотирьох вимірах, фізики-ядерники працюють з шістьма, а згідно теорії струн їх існує аж десять.

Так скільки ж вимірів насправді пронизують наше життя? І чи може взагалі звичайна людина, подібно вченому-досліднику, зробити припущення, що виміри — це просто різні грані того, що ми сприймаємо за реальність. А оскільки кожна людина має різний ступінь інтелектуального розвитку, осмислення дійсності та духовного росту, то і реальність у кожного завжди буде різна.

Бачення світу крізь призму життєвого досвіду у черговій персональній виставці пропонує заслужений художник України Олександр Гуменчук, продовжуючи вивчати, переосмислювати та використовувати знаки та символи у своїй творчості. Адже символ — одне з центральних понять філософії, філології та естетики, без нього неможливо побудувати ані теорію мови, ані теорію пізнання. Незважаючи на ілюзію зрозумілості, поняття символу є одним із найбільш неоднозначних для сприйняття.

Тож по-різному вплітає їх митець у свої твори. В одних роботах за допомогою знаків та локальних кольорів тла звертається до почуттів та емоцій, що знаходяться в людській підсвідомості (триптих «Трійця»). В інших – створює закодовані послання, наділяючи, таким чином, роботу певною таємничістю (диптих «Матриця»). Та все ж, мусимо визнати, що знаки у творчості Олександра Івановича – це авторський текст, який кожен глядач зчитує в міру свого розуміння.

Поряд із буденними темами життя («Захід сонця», «Мурашник» та «Пейзаж зібраного поля»), які художник розкриває у впізнаваній манері, по-мистецьки реагує і на глобальні проблеми. Як от, наприклад, «суспільство споживання», в якому надмірність пов’язана з «перевантаженням» простору культури речами. Предмети занадто швидко втрачають функцію корисності, руйнується і відмирає зв’язок між символами й реальністю. В першу чергу все це відбувається завдяки агресивному маніпулюванню медіапростору. Усі символи стають товаром, який через дуже короткий проміжок часу стане застарілим і немодним. Рефлексує з цього приводу О. Гуменчук натхненно і багато (серія 3d-TV), використовуючи у своїх роботах техніку ассамбляжу, один із засновників якої, Жан Дюбюффе, якось сказав: «Очищення  цивілізації від відходів життєдіяльності – стає матеріалом для створення творів мистецтва».

Тож, повертаючись до трьох вимірів, у яких ми живемо, хочеться сподіватися, що попри різні життєві обставини та проблеми, ми всі навчимося жити в гармонії з природою, часом та своєю сакральною сутністю. І, нарешті, почнемо цінувати речі за їх історичну унікальність, майстерність та оригінальність.