ХОХМ продовжує проєкт «Будьмо!», присвячений художникам-ювілярам 2024 року. В кривавій війні Україна бореться за Незалежність, за Свободу, за Ідентичність. За право вільно жити на своїй Землі. Бореться і наш музей, популяризуючи вітчизняне мистецтво, що ідентифікує нас як українців.
«Анна Лисик не має штампів. Її образи з’являються спонтанно – відповідно до настроїв і відчувань, тому завжди несподівані. А форми, в яких ті образи втілені, завжди обґрунтовані. Анна не має завченості у прийомах, вміє змінюватися відповідно до завдання, що ставить перед собою. У її мисленні домінує гармонійна складова». (Роман Яців, професор мистецтвознавства).
На початку 1990-х років роботам Анни Лисик, що транспортувались до Мюнхена на виставку, німецькі митники заборонили перетинати кордон: мовляв, твори мають історичну цінність, аргументуючи, що такого зараз ніхто з сучасників не створює. І лише коли мистецтвознавець Орест Голубець надав їм відповідні публікації і фотографії, митники переконалися, що перед ними твори українського сучасного мистецтва.
Сьогодні Лисик вважається однією із найпотужніших керамісток України, а її роботи – високохудожніми творами мистецтва. В руках мисткині глина перетворюється на поезію пластики. Твори пані Анни – це оригінальне та природнє поєднання архаїки і кращих практик сучасного мистецтва. Її образи балансують на межі реального та ірреального, сучасного й прадавнього. Керамістка із невластивою сьогоденню віртуозною технологічною майстерністю ретельно опрацьовує кожну найдрібнішу деталь, кожен найменший елемент.
Декоративний пласт, створений 1993-го року під час симпозіуму в Полонному, – наочне свідчення цьому. З абстрактних форм тенет матеріалізуються дві жіночі постаті, птахи, риби, мушлі. Людина і природа в мистецькому світі Лисик співіснують гармонійно та взаємодоповнено. Художниця трепетно любить, відчуває і поважає природу, яка надихає її на творчі задуми.
Анна Лисик: «Тепло долонь, тепло душі близької, затишок вогнища, жар полум’я, що глину огортає м’яку. Сад зимовий. Дерева-породіллі спочивають. Зринають в лабіринтах сну надії на тепло прийдешнє й вічне оживання.
Плетінням тонких чорних тріщин гілля посудину зимову заснувало. І яблуко останнє пірнуло до самого дна і десь там залишилось… у снігах.
У діжці зі студеною водою лід утворив велику гостру лінзу. Промінчик сонця білого безсилий намарно там шукає порятунку зі скляного кола чар…
День поринає в ніч, і мерехтять печально ліхтарики блакитні задзеркалля. Блукають між деревами істоти – створіння дивні тіней, блиску крижаного і шелесту терпкого сухоцвітів. Крізь витинанки гілля і кущів у шпари, в безодню всесвіту стікаються доріжки. Сон небуття.
Тримким, беззахисним ти став, зимовий саде, крихким, як весь наш світ, подібний до кружальця льоду з діжки…
Ми схожі на створіння саду зимового. І маримо теплом і добротою. Торкнутись легко кори рапатої старої груші – й тремтіння ледь вловиме враз проймає душі живої Божого творіння.
Чекаємо крізь ночі пробудження й, може, воскресіння?»
Втіленням цього білого вірша мисткині можна вважати її роботу «Звірятко. Перший сніг». Може, це і є та стара, вкрита снігом, груша, що марить теплом? Можливо, біля неї знайшло прихисток маленьке звірятко? Втім, справжній художник завжди залишає простір для інтерпретації, спонукає глядача до роздумів над сенсом буття та швидкоплинністю часу, над тим, хто ми і для чого прийшли в цей світ, сповнений життям.
У композиції «Равлики» кожну із дивовижних істот Анна Лисик створила із характерними ознаками людських облич. Вірогідно, для того, аби нагадати нам, що це брати наші менші, що вони теж відчувають біль і потребують захисту. Мисткиня ніби промовляє до нас: озерніться, світ такий прекрасний і беззахисний. Ми лише невід’ємна його частинка. Багатофігурна композиція виконана з шамоту, який має грубу зернисту фактуру. Але такі особливості матеріалу не завадили створити вишукану декоративну поверхню, з якої змодельовані постаті чудернацьких та милих істот, які викликають добру усмішку й зачаровують майстерністю та блискучим образним мисленням художниці.
Сьогодні проблеми екології набули надзвичайної гостроти, адже країна-агресор мінує, спалює, підриває, знищує усе на своєму шляху. Хтозна, якими були б оті равлики, якби художниця створила їх сьогодні?
ДОВІДКОВО:
Ганна Євгенівна Лисик (08. 05. 1964 р. н., м. Львів) – художниця-керамістка. Дочка заслуженої художниці України Оксани Зінченко (1939) та народного художника України, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Євгена Лисика (1930 – 1991). Член НСХУ (1995). Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1987). Працювала на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці. Від середини 1990-х – на творчій роботі. Стипендіатка Gaude Polonia Міністерства культури Польщі (Вроцлав, 2005). Від 1990-х – учасниця обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок, в тому числі республіканського симпозіуму та виставки «Кераміка – 93», організованих ХОХМ (1993)
