Наш музей продовжує проєкт «БУДЬМО!»,
що був започаткований торік і присвячений художникам-ювілярам, твори яких зберігаються в нашій збірці.
Колекція ХОХМ – унікальна та невід’ємна частина культурної спадщини України. Її дослідження, збереження та
популяризація є нашою стратегічно важливою місією, особливо в часи війни за нашу свободу та ідентичність.

   Костянтин Олексійович Крилов (1910, с. Стрельна, Ленінградська обл., рф – 1992, м. Київ) – живописець. Навчався в Одеському художньому інституті (1930 – 1934, викладачі: Павло Волокидін, Теофіл Фраєрман, у Київському художньому інституті (1935 – 1941, з перервою 1937 – 1939, викладач: Федір Кричевський). Учасник Другої світової війни, мав бойові нагороди. У 1937 році заарештований, за звинуваченням «наклеп на радянську владу» був засуджений до 5 років ув’язнення (реабілітований 1939 року). Член Національної спілки художників України від 1945 року. Від 1947-го – учасник мистецьких виставок, персональна – у Києві (1980).
   У мистецькому доробку – тематичні картини, портрети, пейзажі. Шевченкіана Крилова позначена рисами соцреалізму із використанням традицій жанрової картини другої половини 19 сторіччя, ілюстративним трактуванням образу поета, критичним оцінюванням дійсності. Деякі полотна зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ), Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» (с. Шевченкове Черкаської обл.). («Енциклопедія сучасної України»).
   «З 1920 року навчався у студії художника Вадима Мізерова в Томську. У 1927 році на конкурсі на найкращий малюнок, присвячений великій жовтневій соціалістичній революції (авт.: йдеться про жовтневий переворот), отримав премію. З 1927 по 1928 навчався на поліграфічному відділенні Омського художнього технікуму». («Вікіпедія»).
   Як і чому Костянтин Крилов опинився в Томську, Омську, а потім в Одесі і, зрештою, в Києві достеменно не відомо. Як не відомо й те, що відбувалось з художником в ув’язненні та на полях Другої світової війни – біографія митця сповнена «білих плям».
Деталі щодо арешту художника у 1937 році в біографічних даних Крилова відсутні. На сайті Українського інституту національної пам’яті про ці часи йдеться: «Масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація. За період Великого терору (саме так в історію увійшов період репресій 1937 – 1938 років) на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в’язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %)». Саме у ці рятівні 0,3 % й потрапив Костянтин Крилов – 1939 року був виправданий і реабілітований.
   1941 року знову випробування долі – участь у Другій світовій війні: пройшов всю війну, був нагороджений, продовжив мистецьку діяльність. Цього ж року народжується син художника – Костянтин Костянтинович Крилов (1941, м. Харків – 1993, м. Київ; 1974-го закінчив Український поліграфічний інститут у Львові, викладач: Олександр Данченко). Зі своєю другою дружиною, художницею і письменницею Таїсією Жаспар, він зустрівся на початку 1953 року в Підмосков’ї на мистецькому семінарі. Крилов був одружений, але заради Жаспар розлучився. Таїсія у 1952 році, розлучившись із чоловіком у Франції (Андре Жаспаром, кузеном французького генерала Шарля де Голя), репатріювалася до СРСР. 1959 року ця жінка неймовірно захопливої біографії передала власну колекцію китайського мистецтва 9–20 століть, що отримала у спадок від колишнього чоловіка, до Національного музею мистецтва імені Богдана та Варвари Ханенків (357 предметів, 183 з яких передані власницею в дар; на жаль, експертиза 2002 року підтвердила автентичність лише 38 творів).
   В нашій експозиції представлено два живописних твори майстра пленеру Костянтина Крилова (1958 року навіть брав участь у виставці етюдів художників Києва – він вважав етюди самостійними творами, адже не відтворив жоден етюд у великому полотні). «Більшості етюдів Крилова властиве уміння виявити головне, визначити емоційну домінанту. Образність мотиву значною мірою посилюється завдяки романтичному сприйняттю його самим художником». (І.І. Верба). Судячи з того, що в доробку митця кінця 1970-х – початку 1980-х років є й інші роботи з міськими краєвидами Італії, можна припустити, що художник відвідував цю країну (там проживали родичі його дружини). В цей період практикувалась робота з натури, а не за фотографіями, до того ж у 1980-у – ще переважно чорно-білими.
   Перед вами майстерно виконані етюдні твори, в яких відчувається вплив імпресіонізму з характерною передачею світла, відсутністю чітких побудов попереднього рисунку, кадрованою композицією і активною, майже хаотичною, динамікою мазків, які в сукупності створюють цільний живописний образ. Завдяки цим прийомам художник передає власні враження від споглядання об’єкта, в даному випадку – міського пейзажу. Картини митця сповнені динаміки: в русі не лише людські фігури і птахи, яких він відтворює кількома легкими мазками, а й рефлекси на поверхні води, човнів, архітектурних об’єктів. Крилов майстерно передає дух Венеції, міста-легенди, одного із культурних центрів епохи Ренесансу та бароко. Представлений твір «Венеція. Канал Марин» було опубліковано на обкладинці каталогу творів Костянтина Крилова, який вийшов до першої і єдиної прижиттєвої персональної виставки митця у 1980-му році.