ХОХМ ПРОДОВЖУЄ ПРОЄКТ «БУДЬМО!», присвячений художникам-ювілярам 2024 року. Попри криваву війну та усі надскладні випробовування, що випали на нашу долю, Україна бореться за нашу Незалежність, за Свободу, за Ідентичність. За право вільно жити на своїй Землі. Бореться і наш музей, популяризуючи вітчизняне мистецтво, що якраз ідентифікує нас як українців.
Непереборне бажання стати художником у Михайла не зникло навіть після шістьох невдалих спроб вступу до художнього вишу. Інший би розчарувався і розпрощався із своєю мрією, але тільки не Красник. Спершу він працює лаборантом у музеї, де наочне, а не за репродукціями знайомство з мистецькими творами просто приголомшує хлопця. За порадую досвідчених колег починає жадібно студіювати фахову літературу. Наступний етап – помічник реставратора, а після відповідного навчання – кваліфікація реставратора.
Михайло Красник: «Все моє мистецтво – декілька вдалих людей, декілька вдалих ситуацій, ну і решта вже від тебе залежить, як ти з цим дасиш собі раду, як ти будеш жити. Може й добре, що я не поступив до інституту, бо він мені не зайняв часу… Для мене головне робити те, що я відчуваю. Я можу робити те, що я не хочу. Але є така штука, як совість. Когось іншого можна обманути, але ж я буду знати, що робив не те, що хотів, а кон’юнктуру. То я буду грішити перед самим собою в мистецтві, яке єдине для мене є чисте поза всім? В єдиному, де я чуюся незалежним? Бо я залежний від часу, від роботи, від обставин, від трамваю… А в мистецтві я незалежний. Тут можна собі дозволити все. Тут ти робиш, що хочеш. А як вже то сприймають, то інша справа. Всім не догодиш… Спершу я малював «нормальні» натюрморти і вважав, що коли сусідка прийде, а я намалюю яблуко, і вона скаже «о, як живе» – то це буде вершина мого мистецтва, я на тому зупинюся, мені більше нічого не треба. Ну, намалював, ну, прийшла, ну, сказала… І я відчув, що мені замало цього. Як би гарно я не міг відтворити природу – все одно «переплюнути» її я не можу, можу тільки наблизитись…».

Творчість Михайла Красника – це яскрава демонстрація того, як фантазія, помножена на малярську культуру, знання історії мистецтва та віртуозну комбінацію різних архаїчних символів, знаків, різноформатних плям, простих геометричних елементів або взагалі кількох експресивних і сповнених динаміки ліній, штрихів народжує композиції, які відсилають глядача до сивої давнини, спонукають до роздумів, споглядання і медитації. Занурюють нас у тисячолітнє минуле, до правитоків образотворчого мистецтва – загадкових палеолітичних печерних малюнків або петрогліфів. У дитинство людства чи ваше власне дитинство – вибір за вами. Адже, саме абстрактне мистецтво є одним із найдемократичніших напрямів щодо інтерпретації глядачем. Тож зовсім не обов’язково шукати конкретні образи і сенси – достатньо вступити з твором у візуальний діалог.

Михайло Красник: «Бабця вишивала, як всі старші люди на селі вишивають – рушники. Але ніяк не міг збагнути, як то вона робить: вона з кутика починала шити, шила-шила-шила і зашивала всю площину. Шила хрестиком і ще якось так нитку на нитку, а потім то підрізала, і виходили цікаві нюанси. Якось я приїхав з роботи, сиджу на дивані, відпочиваю, телевізора не було, дивлюся на стінку, а там висить кавалок полотна, весь зашитий якимись ромбиками, такий весь кольоровий… І відчуваю, що воно мене втягує в середину, що я вже там. Я так захопився, як то класно! А потім думаю – стоп! А що там класного? Там же нічого немає, ніякого зображення, ні пташки, ні дерева… Є тільки колір. І я тоді усвідомив, що можна малювати щось, що не буде конкретним зображенням, але воно буде цікаве».

ДОВІДКОВО:
Михайло Іванович Красник народився 18. 11. 1959, с. Родатичі Львівської обл. Живописець, графік, реставратор.
Один із основоположників семіотичної абстракції й асамбляжу в українському мистецтві. У його творчому доробку: експерименти з архетипами народного мистецтва, пейзажі, метафізичні фантазії. (Вікіпедія).
Поєднує техніки офорта і ліногравюри, уводить елементи колажу; використовує прийом зіставлення контрастних тонів, найтонші нюансування відтінків одної барви. Живописні роботи вирізняються абстрактністю, зверненням до архаїчної символіки та народного мистецтва (у композиції відчутний вплив народної вишивки). (Енциклопедія сучасної України).
1986 – 1993 – член мистецького товариства «Шлях»; від 1994 – член Національної спілки художників України.
1975 – 1978 – брав приватні мистецькі уроки у Степана Труша.
Від 1977 працює художником-реставратором у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові.
Від 1980 – учасник всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок; близько 20 персональних виставок в Україні та закордоном.
1993 – персональна виставка в ХОХМ.
В колекції ХОХМ зберігається 50 творів митця.