ХОХМ ПРОДОВЖУЄ ПРОЄКТ «БУДЬМО!», присвячений художникам-ювілярам 2024 року. Україна бореться за Незалежність, за Свободу, за Ідентичність. За право вільно жити на своїй Землі. Бореться і наш музей, популяризуючи вітчизняне мистецтво, що ідентифікує нас як українців.

Сергій Савченко: «У дитинстві мене, міську дитину, на літо відправляли до родичів у село. Враження ці незабутні. Все органічно. Пісні, народжені у тому ж просторі, мудрість і могутня простота оточуючих людей, магія сили і правди цього багатого своїми загадками світу, що йому років не злічити. І отих краплин живої води, якою напоювали природа й люди, вистачило на все життя, бо зв’язок із цим джерелом уже не переривався. Згодом дивуватимешся стрункості етнічної моделі будови Всесвіту. Вона проявлена в обрядах, що єднають людину з природою у цілісний непорушний гармонійний ансамбль… Подих народної культури впливає на формування того правдивого стрижня особистості, який оберігає цноту її душі. Дух етносу виправляє всілякі деформації, яким піддається особистість у взаємодії з широким світом. Дивним чином усі наступні враження від мистецтва мимоволі зіставлялися з цим камертоном Світла».

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства: «Сергій Савченко – яскрава особистість. Водночас його живопис має характерні риси одеської малярської школи. Художник переважно творить на ясному тлі, що немов би втілює ідею світла, неба або ж позитивно зарядженого енергетичного поля. У прямокутному форматі відбуваються ілюзорні рухи – легкі чи напружено-динамічні. Складові елементи композиції часто начебто «зависають» у медитативному спокої, а площина полотна породжує дивне відчуття третього виміру, що сягає безмежної глибини».

Сергій Савченко один із яскравих представників одеських художників-нонконформістів. Варто зазначити, що митці південної Пальміри на противагу офіційно затвердженому в СРСР соціалістичному реалізму протиставляли, зокрема, абстракціонізм. Але за право вільно творити митців в СРСР нещадно критикували, переслідували, позбавляли замовлень, не допускали до участі у виставках. Відтак вони влаштовували так звані «квартирники» (квартирні виставки), що викликало зацікавлення відповідних структур. «У 1977 році до мене в майстерню вломилося троє кадебістів: показали посвідчення, потім двоє, схопивши мене за руки, міцно притиснули до стіни, а третій почав перевертати роботи, обшукав майстерню. Коли я, трохи оговтавшись від несподіванки, запитав, що їх цікавить, мені заявили: «Нас интересует ваш уклон». Такий пресинг досягнув одного – він конкретизував мої стосунки з владою», – згадує Савченко.

Сергій Савченко: «Перші програмні абстракції я почав малювати з 1976 року. Справді – абстракція дає можливість увійти в такий емоційний простір, де вирують чисті тонкі енергії, де мистецтво – це відбиток, слід, ясний та виявлений на рівні імпульсивного входження в образ, на межі можливого прозріння. …Це відкриття, власне, й обумовило формування моделі, яка забезпечила б можливості екзистенційного прояву».

Як же реагувала офіційна влада на мистецькі пошуки, які не вписувались в рамки соцреалізму? Ось лише один приклад. Навесні 1963 року на республіканській нараді активу творчої інтелігенції та ідеологічних працівників, що відбулась у приміщенні Верховної ради УРСР у промові секретаря ЦК КПУ з ідеології Андрія Скаби, зокрема, йшлося: «…Вони (ідеологи буржуазії) намагаються нам нав’язати мирне співіснування ідеологій у сфері художньої творчості – підсипаючи отруту у вигляді формалізму і абстракціонізму. І, як це не дивно, у нас знайшлися поборники і покровителі формалізму і абстракціонізму – однієї з форм буржуазної ідеології. Схиляння перед абстракціонізмом і формалізмом – це ніщо інше, як відступництво від партійних принципів і народності радянської літератури і мистецтва, від марксизму-ленінізму».

Попри заборони, утиски, невизнання Сергій Савченко залишився непохитним обраному шляхові. Його твори і справді звучать в унісон з отим камертоном Світла. Майже в кожній роботі митця прозорі кольорові смуги повторюють конфігурацію морських хвиль. Вони то вибухають експресією, як у шторм, то ледь сколихуються. Композиції динамічні та майстерно збудовані, палітра збалансована, домінуючим кольором, навіть коли його, на перший погляд, обмаль, є білий. Загалом картини Сергія Савченка сповнені позитивною енергетикою, спонукають до оптимізму,
споглядання та медитації.

Микола Степанов, митець, мистецтвознавець: «Один відомий авангардист говорив: «Я не можу дивитись на свої роботи більше хвилини». А ось на картини Сергія Савченка можна дивитися годинами, занурюючись у них, як в українську мелодію, як в українську ніч, як у наше тепле Чорне море…».

 

ДОВІДКОВО:

Сергій Олександрович Савченко народився 1949 року в Одесі.
1969–1974 – навчався в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова.
Працює в галузі живопису, графіки, скульптури та монументального мистецтва.
На початку 1980-х приєднався до гурту одеських нонконформістів.
З кінця 1980-х бере участь у виставках сучасного мистецтва в Україні та за її межами.
З 1988 – член Національної спілки художників України.
1992 – один із засновників творчого об’єднання «Човен».
1993 – один із засновників Національної асоціації мистців.
1998 – член художнього об’єднання «Мамай».
2009 – заслужений художник України.
Живе і працює в Одесі.