«У своїх творах Софія Караффа-Корбут викладає всю себе, несподівані духовні можливості, багатющі знання життя, людської натури, свого народу і професійних таємниць свого мистецтва. Вона віртуозно володіє різцем, графічним пером. Має свій артистичний почерк, який ні з ким не можна порівняти. Спосіб ведення графічної лінії – динамічний, досить різкий, експресивний. Образи, створені художницею, ставали поруч з літературними шедеврами, звучали з ними в унісон, як своєрідна музика ліній та плям, ритмів орнаментальних візерунків». Христина Саноцька, мистецтвознавиця.

Друзі поміж собою називали її «графинею». І недарма, адже її батько, білорус Петро Караффа-Корбут, належав до давнього роду. Його далекий предок з роду венеційських князів у XIV столітті перейшов на службу до польського короля Владислава Ягайла, а нащадки оселились у Білорусі. Батьки Софії вінчалися та проживали певний час у Парижі, де працювали на одній з місцевих ткацьких фабрик. Чому Марія Караффа-Корбут повернулася в Україну без чоловіка, а той емігрував в Америку – не відомо. Пізніше його родину радянська влада репресувала, маєтки націоналізувала. Наприкінці 1960-х років батько відшукав доньку Софію через товариство Червоного Хреста. Відтоді вони листувалися, але зустрітися їм так і не судилося.

Софія Роксоляна Романа (так назвали дівчинку) народилася у Львові. Її хрещеним батьком став відомий мамин земляк – український видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою – соратниця Івана Франка Стефанія Мазур. Двоюрідним братом мами Софії Караффи-Корбут був Іларіон Свєнціцький, директор Національного музею у Львові.

З 1961-го по 2001-ий роки у світ вийшло 60 книжок з ілюстраціями Софії Караффа-Корбут загальним накладом майже 7 мільйонів примірників. Ілюструвала мисткиня твори класиків української літератури: Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, М. Старицького, Г. Хоткевича, Л. Глібова, І. Вишенського, О. Вишні та інших. Під впливом митрополита Андрея Шептицького та завдяки навчанню у таких метрів Львівської академії мистецтв як Іван Гуторов, Вітольд Манастирський та Роман Сельський вона стала майстерною художницею-графікинею.

«Поетичні образи Шевченка в трактуванні Софії Караффи-Корбут отримали нове життя. Художниця зробила зримим образне слово, надала йому плоті й крові, досягнувши синтезу двох мистецтв, який споконвіків розцінювався як високе досягнення культури. Свідченням високого творчого злету майстрині став виданий у 1967 році ілюстрований нею «Кобзар» – одна з визначних мистецьких подій того часу. 2011 року львівське видавництво «Каменяр» випустило у світ нове видання «Кобзар» з її ілюстраціями. Присвячена 20-річчю Незалежності України, книга стала знаковою подією року». Богдан Горинь, дисидент, український політичний та громадський діяч, журналіст, мистецтвознавець, політолог.

Вершиною творчості Софії Караффа-Корбут вважаються ілюстрації до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Над ними вона працювала останні роки життя. За ці роботи шанувальники непересічного таланту мисткині висунули її на здобуття Шевченківської премії. Але не сталося. Тоді вже хвора Софія Петрівна відповіла на це так: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам’ять по тобі, що теж живе недовго…»

Творам, представленим на мінівиставці, притаманний монументалізм, декоративність, динамізм та лаконізм. Художниця демонструє віртуозне володіння різцем. Під її вправною рукою лінії то вибухають неприборканою експресією, а то позначені м’якістю й трагізмом. Мисткиня не просто відтворює образи, а занурює глядача у відповідну атмосферу тогочасних подій. Софія Каррафа-Корбут зробила свій потужний внесок у розвиток українського мистецтва графіки ХХ століття, збагатила його новими засобами вираження та технічними прийомами, що і до тепер, на жаль, не є відповідно дослідженим та оціненим.

Науковиця ХОХМ Олена Скорук

ДОВІДКОВО:

• Софія Петрівна Караффа-Корбут (23. 08. 1924, Львів – 29. 11. 1996, Львівська обл.) – графікиня, керамістка, живописиця. Закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953). Членкиня Національної спілки художників України (з 1958). Співпрацювала із видавництвами «Каменяр» (Львів), «Веселка» (Київ), «Дніпро» (Київ). Учасниця обласних, всеукраїнських (від 1954), міжнародних (від 1963) мистецьких виставок. Персональні виставки – у Львові (1964, 1970). Створювала керамічні статуетки, тематичні розписи на порцелянових тарелях, живописні полотна, проєкти вітражів, екслібриси. З 1960-х років займалася переважно станковою та книжковою графікою (основні техніки – гуаш, ліногравюра, акварель, туш).

• Максим Ієвлевич Залізняк (близько 1740 – після 1769) – керівник гайдамацького повстання (1768–1769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

• Іван Підкова (Іван Серпяга, Карапет Серпега, Іван Вода (Воде), Іоан Вірменин; 1533, Брацлавщина або Молдавське князівство – 16 червня 1578, Львів) – козацький кошовий отаман, молдавський господар (1577–1578).

• Роми (цигани) в Україні – етнічна меншина, яка з 15 століття проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису 2001 року) становила 47 587 осіб, більшість яких проживали у Закарпатській (14004 особи), Донецькій (4106 осіб), Дніпропетровській (4067 осіб) та Одеській (4035 осіб) областях. (Вікіпедія).