Наш музей продовжує проєкт «Будьмо!», що був започаткований торік і присвячений художникам-ювілярам, твори яких зберігаються в нашій збірці. Колекція ХОХМ – унікальна та невід’ємна частина культурної спадщини України. Її дослідження, збереження та популяризація є нашою стратегічно важливою місією, особливо в часи війни за нашу свободу та ідентичність.
«Зоя – моє перше кохання, а Карпати – друге», – якось зізнався Вадим Одайник. І це не просто фраза, а сенс буття, джерело натхнення і сили митця. Гуцульщина з її неповторними краєвидами, народними звичаями, традиціями, унікальною культурою, залюбленими у свою землю тамтешніми людьми як, власне і кохана дружина Зоя, назавжди полонили чутливе серце митця.
«Його Карпати постають не етнографією чи екзотикою, не щемливою лірикою чи грайливою бравадою, не утаємниченістю чи магією, – це світ, в якому матеріалізується відчуття непідробної радості від пізнання себе і свого серця». Мирослава Крат, арт-менеджерка.
Період хрущовської «відлиги» (кінець 1950-х – середина 1960-х років) характеризувався відходом від жорсткої сталінської системи, деяким поліпшенням політичного та культурного життя, а також обмеженими спробами реформувати економіку. Саме у цей час з’явилась загальна тенденція щодо уваги до національної культури. Втім, так тривало зовсім недовго, адже знову розпочались переслідування діячів культури і мистецтва за вигаданими звинувачуваннями, зокрема, в націоналізмі. Хай там що, але впродовж творчого життя Вадим Одайник продовжував створювати картини на карпатську тематику.
У мистецькому доробку майстра портрети, пейзажі, тематичні картини. Художник вправно використовує кольорову палітру, композиції міцно збудовані, подекуди відчувається вплив імпресіонізму. В центрі уваги митця проста людина у повсякденних клопотах, народних празниках, дозвіллі. Він влучно відтворює відповідний настрій: святковий, урочистий чи робочий. У портретах Одайник, окрім схожості з моделлю, майстерно передає її психологічний стан, внутрішній світ. Представлена на виставці графічна робота – це ескіз моделі відповідного типажу до тематичної картини на гуцульську тематику. На жаль, не збереглось інформації до якого саме полотна цей ескіз, але він є свідченням того, наскільки ретельно художник пропрацьовував, обдумував деталі майбутньої картини. Відтак ескіз може сприйматися як завершений художній твір, що є своєрідним підтвердженням неабиякої майстерності Вадима Одайника.
ДОВІДКОВО:
Вадим Іванович Одайник (29.07.1925, Одеса – 21.12.1984, Київ ) – живописець, графік. Учасник Другої світової війни, був механіком танка, неодноразово був поранений, мав бойові нагороди.
1941 – закінчив Республіканську художню середню школу ім. Т. Шевченка; 1952 – закінчив Київський художній інститут. Викладачі: СЕРГІЙ ГРИГОР’ЄВ, Костянтин Єлева, Ілля Штільман, ВОЛОДИМИР КОСТЕЦЬКИЙ, Михайло Шаронов, Сергій Єржиковський.
Від 1953 – учасник мистецьких виставок.
Від 1958 – член Національної спілки художників України.
1975 – лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за жанрові картини «Троїсті музики», «Червона кузня», «Весна» і «Гуцульське весілля».
1978 – народний художник України.
Родина: дружина – Зоя Олександрівна Одайник-Самойленко (1924–2002), заслужена художниця України.
Син – Сергій Вадимович Одайник, заслужений художник України.
Донька – Оксана Вадимівна Одайник, народна художниця України.
Онуки – художниці Катерина Михайлівна Двоєглазова, Дарія Сергіївна Одайник.
В колекції ХОХМ зберігається один твір митця.
Володимир Миколайович Костецький (28.08.1905, с. Холми, Чернігівська область – 26.05.1968, Київ) – живописець і педагог. Член-кореспондент АМ СРСР (1967). Народний художник України (1960). Учасник Другої світової війни. Мав бойові нагороди. Мистецтву навчався у Андроника Лазарчука (в колекції ХОХМ зберігається 6 творів митця).
Від 1927 – учасник мистецьких виставок.
1928 – закінчив Київський художній інститут. Викладачі: Михайло Бойчук, Федір Кричевський, Віктор Пальмов.
Від 1937 – працював у Київському художньому інституті, від 1947 – професор.
Основні жанри – тематична картина, портрет, натюрморт. У 1930-і та повоєнні роки зробив значний внесок у розвиток тематичної картини в Україні. Утверджуючи основні принципи соцреалізму, висловлював загальнолюдські цінності. Творам властиві глибокий психологізм образів, композиційна завершеність, багатий нюансами тональний живопис, вдале використання світлотіні.
В колекції ХОХМ зберігається 10 творів митця.
Сергій Олексійович Григор’єв (22.06.1910, Луганськ – 09.04.1988, Київ) – живописець і графік.
1932 – закінчив Київський художній інститут.
Від 1933 – учасник мистецьких виставок;
Від 1934 – працював на кафедрі малюнка Київського художнього інституту, професор (1947–60), ректор (1951–55).
Від 1950 очолював створену ним майстерню живопису.
Від 1958 – керівник творчих майстерень Київського художнього інституту (згодом АМ).
1950, 1951 – сталінські премії.
Від 1958 – дійсний член Академії наук СРСР.
1974 – народний художник СРСР.
Родина: дружина – Любов Григор’єва-Стелецька, художниця;
доньки – художниці Галина та Майя Григор’єви (друга дружина художника Віктора Зарецького);
онуки – художники Іван Григор’єв, Ольга Гуцу.
Творчість Григор’єва позначена впливом імпресіонізму. У жанрових полотнах виявив себе представником реалізму, хоч і зазнав тиску догм соцреалізму. У творах домінують драматичні та психологічні мотиви, відтворено сутність дитячої чистоти; емоційне живе сприйняття дійсності коригується її глибоким осмисленням.
В колекції ХОХМ зберігається 7 творів митця.
(Довідкова інформація – «Енциклопедія сучасної України»).
