Наш музей сучасного українського мистецтва працює із колективними практиками пам’яті про війну від 2014 року. Ми організовуємо виставки не лише провідних українських митців, але й маловідомих художників чи художників-аматорів, якщо сенси їхніх робіт важливі для нашого суспільства.
Гранична різностильовість творів бельгійця Патріка Кастерманса для когось буде ознакою аматорства й активного пошуку свого стилю в мистецтві. Частково вони будуть праві – це перша виставка митця в його житті. Проте, чи лише мистецькі рефлексії, фахово втілені рукою майстра, заслуговують бути експонованими у сучасному музеї? Наповненість творів важливими змістами, спостереженнями, емоціями компенсують стильову неоднорідність. Адже подивитись на нас очима іноземця – несподіваний ресурс для самопізнання.
Кастермансу болить – він разом із нашими жінками і дітьми торує їх важкий шлях біженців. Тож він прагне говорити про це правду і світу, і українцям, спростовуючи стереотипи про їх нове «райське» життя.
Крім цього, ця виставка дає можливість позитивно вразитись рівню нашої культурної дипломатії: хто б міг уявити, що саме Хмельницький обласний художній музей стане простором для дебютної виставки бельгійського митця?
Патрік Кастерманс (Бельгія): «Початок російсько-української війни в лютому 2022 року сильно вразив Західну Європу. Я бачив, як українці, які шукали безпеки і захисту, приїжджали до нашої країни і відразу починали вивчати мову. Я бачив відчай в очах людей. Але я також бачив надію цих людей швидко інтегруватися в наше суспільство, щоб мати можливість працювати та фінансово підтримувати інших, які залишилися в Україні.
Джерелом моєї наснаги як живописця і графіка стала проблема психологічних наслідків війни. Я зрозумів, що війна – це більше, ніж фізичне насильство та бомбардування ракетами і дронами мирних міст. Я побачив біль і скорботу на обличчях людей… Мене засмоктала печаль цієї незрозумілої війни…
В Україні, мабуть, побутують враження, що біженці за кордоном живуть щасливо. Я повинен спростувати цю думку, тому що це не так. Ці люди живуть у глибокій провині перед друзями і сім’єю, які залишилися в Україні. Вони стикаються з наслідками війни кожну хвилину свого життя, адже саме через неї вони опинились в чужому середовищі. Тож я захотів передати справжні образи цих людей у своїх роботах за допомогою різних технік і матеріалів.
Психологічні страждання невинних дорослих і дітей також є наслідком війни. Розуміючи це, я щодня роблю все від мене залежне, щоб підтримувати та допомагати українському народу».
