«Іноді так хочеться казати правду, як було і є все в дійсності, але я стримую себе, щоб не нашкодити. Тому створювати казки, вірити та втілювати їх у реальність – то є наша основна й найшляхетніша мета», – Роман Мінін. Він, звісно, не може нашкодити, навіть коли відкриває вхід у підземні кола пекла. Митець казкує, ритуалізує, міфотворить. Він має повне етичне право на амплітуду від сакралізації до сарказму у невичерпній шахтарській темі, бо він – тамтешній, з того універсуму, з шахтарської землі.

Здавалось би, і місце його народження (Мирноград на Донеччині), і шахтарська династія, і прізвище (mining – одне із значень з англ. мови – «шахтарський») – все доленосно зумовило життєвий та фаховий шлях. Але сімнадцятирічний Роман пішов всупереч очевидному (до речі, як і в подальшому у мистецтві). Згодом, у 2013 році, його знаковий твір «План втечі з Донецької області» буде номіновано на премію PinchukArtCentre. Підґрунтям для створення символічного плану-схеми виходу із герметичної соціальної системи стали особистий досвід, питома іронічність, тяглість і руйнування традиції монументального мистецтва та аналітичне мислення (ще одне значення mining з англ. мови – «інтелектуальний аналіз»).

Мінін – абсолютний монументаліст. Він мислить, узагальнює та формулює мистецькі меседжі відповідно до базових принципів монументально-декоративного мистецтва, щодо якого володіє досконалими знаннями. Виду образотворчого мистецтва, який тісно пов’язаний із соціумом через архітектуру та урбаністику і який від самого початку існування за своїм призначенням промовляє до найширшої аудиторії засадничі ідеї у зрозумілому візуальному втіленні. До прикладу, через фрески, мозаїки, вітражі та скульптуру в інтер’єрі та екстер’єрі споруд сакральне монументальне мистецтво споконвіку транслює християнські цінності, а монументальне мистецтво радянського періоду пропагує ідеалізовані комуністичні концепції.

Мінін же йде не від світу архаїчних ідей та вірувань, а від сучасної реальної закритої соціальної спільноти – шахтарів, з їх світоглядом і традиціями, матеріальним та духовним світом, із притаманною їм субкультурою. Він систематизує та узагальнює, сакралізує та ідеалізує їх життя й світорозуміння. В результаті митець створює потужні й багатовимірні у всіх сенсах візуальні символи, які відкриті до інтерпретації та не є догматичними, як в християнській релігії чи політичній тоталітарній системі. Оповідь у творах досить умовна, лаконічна та циклічна, почасти подібна до текстів про життя міфологічних героїв. Тексти теж невід’ємні від творів Мініна: деякі «письмена» закодовані особливою авторською абеткою, що додає магії та відчуття приналежності до утаємниченого.

Завдяки ретроспективній експозиції є можливість «пробуритись» крізь мистецькі трансформації, що відбувались із митцем від 2008 до 2024 року: від монументальних експресивних живописних творів 2000-х до технологічно бездоганних футуристичних барельєфів 2020-х, із закладеним в їх композицію потенціалу масштабування до грандіозних розмірів. У 2016 році у Мистецькому Арсеналі в інтерв’ю під час монтажу свого кінетичного твору «Не плач проти вітру» Мінін говорить: «Зараз я працюю над жанром, який назвав трансмонументалізм. Головна його задача – занурити глядача у стан споглядання, а не просто перегляду. Я думаю, що знайшов той «порт», до якого можна «під’єднатись» і «закачати інформацію». Стан споглядання – це шлях до взаєморозуміння між людьми… Хоча вважаю, що спів–чуття чи від–чуття важливіші за розуміння між людьми». Тож навіть якщо раптом вам не зрозуміло мистецтво Мініна, не полишайте спроб взаємодії: намагайтесь увійти у споглядальний транс і відчути його.

Художник не зупиняється у розвитку трансмонументалізму: він використовує сучасні технології доповненої реальності для створення монументів, присвячених певній особистості чи події, побачити які можна лише в доповненій віртуальній реальності, адже вони не існують у фізичному стані. Наприклад, можна за допомогою GPS-навігації встановити в доповненій реальності монумент у певному місці.

Роман Мінін, безсумнівно видатний і міжнародно визнаний сучасний український художник, продовжує трансформувати своє життя і мистецтво: «Я вже не будую планів на майбутнє і навіть перестав думати про майбутнє. Мені здається, я вже перейшов в іншу стадію свого творчого розвитку, коли все, що мені треба, – це спокій, білий аркуш та олівець. Інколи ще вигадую пісні. Але, водночас, спокій мені тільки сниться, бо треба заробляти гроші не тільки для сім’ї, а й для ЗСУ».

ДОВІДКОВО:

Роман Сергійович МІНІН народився 10 червня 1981 року в Димитрові (нині – Мирноград) Донецької області. Живописець, графік, стріт-артист, фотограф, VR-художник, автор об’єктів та інсталяцій. Закінчив Харківське художнє училище (1998—2002) та Харківську державну академію дизайну і мистецтв (кафедра монументального живопису, майстерня Віктора Гонторова,  2002—2008). Організував Фестиваль стріт-арту в Харкові та очолював програму «Ізоляція в міському просторі» у донецькому центрі сучасного мистецтва «Ізоляція» у 2012. У 2013-му році став номінантом на Премію PinchukArtCentre, у 2016-му – на Премію Малевича. У фотографічній практиці поєднує документалізм урбаністичних краєвидів з ручним розфарбуванням. Заснував власний жанр — трансмонументалізм. Активно застосовує у своїй практиці технології віртуальної та доповненої реальності. Твори були представлені на аукціонах Phillips та Sotheby’s. Живе й працює в Харкові.

ВИБРАНІ ВИСТАВКИ:

«Гривня. Більше ніж гроші» (2025, Національний центр «Український дім», Київ); «МАТЕРІЯ MATTERS. Український арттекстиль» (2024, Національний центр «Український дім», Київ); «Byzantine Nostalgia» (2024, ЦСМ «Zamek Ujazdowski», Варшава); «Біле та чорне» (2023, Національна академія мистецтв України, Київ); «Моя історія. 32 роки незалежності» (2023, Музей історії міста Києва, Київ); «Україна. Інші погляди на взаємини» (2021, Międzynarodowe Centrum Kultury, Краків, Польща); «30 x 30. Сучасне українське мистецтво» (2021, Національний центр «Український дім», Київ); «Minin’g Charleroi» (2019, музей «Le Bois du Cazier», Шарлеруа, Бельгія); «Transmonument» (2019, Mhaata Gallery, Брюссель); «Золото нації» (2019, Муніципальна галерея, Харків); «Арт-майнінг» (2018, Постійне представництво України при Раді Європи, Страсбург, Франція); «Свій/Чужий» (2018, галерея «Дзиґа», Львів); «Перманентна революція. Українське мистецтво сьогодні» (2018, Ludwig Museum, Будапешт); «Мистецька праця. ART WORK» (2017, Dworcowa Gallery, Вроцлав, Польща); «Show Promise» (2017, Міський палац мистецтв, Львів); «Шахтарський фольклор. На згадку» (2016, ЦСМ «М17», Київ); «Ідентичність. За завісою невизначеності» (2016, НХМУ, Київ); «UK/raine» (2015, Saatchi Gallery, Лондон); «Premonition: Ukrainian Art Now» (2014, Saatchi Gallery, Лондон); «I Am a Drop in the Ocean» (2014, Kunstlerhaus, Відень / MOCAK, Краків, Польща); «Орієнтація на місцевості» (2013, НХМУ, Київ); Виставка 20-ти номінантів на Премію PinchukArtCentre (2013, PinchukArtCentre, Київ); «Contemporary Ukrainian Artists» (2013, Saatchi Gallery, Лондон); «Українські новини» (2013, ЦСМ «Zamek Ujazdowski», Варшава); «Міф. Українське бароко» (2012, НХМУ, Київ); «План втечі з Донецької області» (2012, Palazzo Cantagalli, Фоліньйо, Італія); «Колективні сновидіння» (2011, ІПСМ, Київ); «If / Если / Якщо. Українське мистецтво у транзиті» (2010, Художній музей, Перм, Росія); «Сни про війну» (2010, галерея «VovaTanya», Харків); «ГогольFest» (2009, Мистецький Арсенал, Київ); «27th Miniprint International of Cadaques» (2007, Taller Galeria Fort, Кадакес, Іспанія); «Всеукраїнська виставка 60 років НСХУ» (1998, ЦБХ, Київ); «Обласна виставка художників Донбасу» (1996, ДХМ, Донецьк).

MINING – з англійської мови: видобуток, добування, майнинг, інтелектуальний аналіз, гірництво, гірнича промисловість, шахтарський.

УЛЬТРАФІОЛЕТОВИЙ ДРУК (UV- АБО УФ-ДРУК) – техніка, яку часто використовує Роман Мінін, підвид цифрового струминного друку, в якому використовуються чорнила, що застигають під впливом ультрафіолетового випромінювання. В результаті УФ-друку на задрукованому матеріалі утворюється тонка плівка.