Людмила Рожко-Павленко,
мистецтвознавиця, членкиня НСХУ
Кожний твір пластичного просторового мистецтва як артефакт містить в собі матеріальне вираження авторського задуму, а також образне втілення його творчої ідеї, мрії чи фантазії. Такі зразки образотворчості разом з філософією і релігією наповнюють неповторний культурний простір будь-якого краю і, зокрема, Хмельниччини. Завдяки цьому створюється моральна основа духовного світу подолян, встановлюються тісні контакти між людьми, країнами і континентами, представниками різних поколінь і верств суспільства, а це активізує людський і духовний потенціал. Чимало проявів непересічного таланту, польоту незаангажованої думки, прикладів подвижництва і безпосередньої творчої праці доклали хмельницькі мистці для духовного й естетичного розвитку нашого краю. Вагомий внесок зробили і художники обласної організації Національної спілки художників України, яка діє в області з 1989 року.
Першим фахівцем, хто за направленням після Київського художнього інституту приїхав працювати до Хмельницького, був заслужений художник України Михайло Андрійчук (1927 – 2020), ставши одним із фундаторів обласної організації. Він виконав, зокрема, ряд монументальних творів, які вже не перше десятиліття прикрашають стіни обласних бібліотек міста. Він був талановитим графіком, чиї твори представлені в музейних зібраннях України і за кордоном. В колекції ХОХМ нараховується 49 творів митця. А ще Андрійчук був незабутнім педагогом, навчив і викохав десятки здібних живописців і дизайнерів. Його виступи на велелюдних зібраннях під час відкриття виставок, його задушевні бесіди як для великої аудиторії, так і для кількох спраглих душ, були неповторними, завжди цікавими, торкались серця і розуму слухачів. Заслужено був обраний Почесним громадянином міста Хмельницького.
Першим, хто створив єдині у своєму роді монументальні об’ємно-просторові композиції, використовуючи зношені деталі машин і агрегатів, став народний художник України Микола Мазур (1947 – 2015). Вони встановлені у парках і скверах Хмельниччини й далекого зарубіжжя, виконують різні функції від ігрових до декоративно-монументальних, роблячи простір, в якому вони «живуть», оригінальним і неповторним. Мазур очолював творчу групу мистців, яка створила перший в Україні Музей пам’яті жертв голодомору 1932 – 33 років на Хмельниччині у Меджибожі, був одним з творців Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині. Разом з дружиною Людмилою Мазур (1947 – 2000), талановитою художницею, яка винайшла окремий вид графічного витинання, дали Україні народного художника України, скульптора Богдана Мазура та художницю і мистецтвознавицю Оксану Мазур. В колекції ХОХМ зберігається 34 твори Миколи Мазура і 35 робіт Людмили Мазур. Мазур Микола Іванович – Почесний громадянин міста Хмельницького.
Заслужені художники України Леонід Бессараба (1935 – 2018), Олександр Гуменчук і Леонід Шерстинюк – не лише живописці, а й педагоги. Живописці-станковісти Володимир Лесь (1927 – 2007), Леонід Бессараба, Андрій Ісаєв уславились і як автори унікальних монументальних панно і діорам, присвячених героям і битвам років Другої світової війни. Живописці – батько Віктор Севець (1928 – 2017) і син Ігор Севець – одними з перших своїми виставками через українські Карпати проклали шлях до Європи. Художники Неллі Павлова, Михайло Намистюк досліджують й інтерпретують у своїх картинах архітектурну спадщину Хмельниччини, створивши десятки своєрідних «портретів» пам’яток історії і культури. А мистці Олександр Антонюк, Тарас Андрійчук (1961 – 2025), Сергій Гульшані (1936 – 2024), Вадим Піщерський, Андрій Каптар «препарують» людський феномен як такий – з його радощами, болями, поразками і знахідками, звертаючись до сучасності та історичних ремінісценцій.
У живописних творах Любові Миленької, Сергія Галицького, Миколи Мельничука, Ольги Ференс-Грищишиної, Володимира Петровського у всій красі і загадковості постає природа нашого краю. Володимир Карвасарний, Михайло Мастикаш (1946 – 2024), Яків Павлович (1941 – 2024), Сергій Луць, Микола Панасюк, Федот Чорнобай (1937 – 2000), працюючи в різних жанрах і техніках графічного мистецтва, являють зразки власного творчого почерку, композиційних знахідок і технічного виконання. Антивоєнні і патріотичні плакати Олега Бобровського, Наталії Єрьоменко, Володимира Карвасарного, Миколи Мельничука і Якова Павловича (1940 – 2024) додали впевненості у Перемозі України над російським фашизмом.
Монументальні мозаїчні панно авторства Івана Кляпетури (1948 – 2023) свого часу прикрашали чи не всі зупинки на трасах Хотинщини і Кам’янеччини, Олександра Гоми – громадські будівлі міста, а самобутні розписи Володимира Марчука й досі зберігають інтер’єри багатьох споруд Хмельницького. Скульптори Микола Мазур, Костянтин Коржев (1937 – 2004), Володимир Корнєв (1935 – 2018), заслужений художник України Сергій Кляпетура, Автанділ Гігаурі, Раміз Гасанов (1954 – 2018) талановито заповнили простір вулиць і площ багатьох міст Хмельниччини високохудожніми пам’ятниками і монументами. Оригінально у міні-пластиці працює Костянтин Сапошко, а Сергій Дубовик створює рельєфи, станкові скульптури, відображаючи глибокі емоційні відчуття у творах антивоєнної тематики.
До філософськи наповнених образів сакрального мистецтва (ікона, фреска, мозаїка) звертаються Леонід Шерстинюк, Володимир Карвасарний, Володимир Петровський, Микола Мельничук. Оригінально й сміливо з емалями й художнім металом працюють Сергій Юрков, Сергій Луць, Вадим Піщерський, підкорювачем металу був і заслужений художник України Іван Юрков (1944 – 2026). Не один музей у нашому краї, на теренах України і Росії створили дизайнери й експозиціонери Яків Павлович, Ігор Скорупський (1948 – 2014), Леонід Коваленко (1946 – 2021), заслужений майстер народної творчості України Олександр Пажимський (1937 – 2025), відзначились вони також своїми графічними і живописними творами. Як дизайнери інтер’єрів та екстер’єрів громадських і приватних будівель роблять архітектурний простір земляків привабливим і затишним Олександр Бердинських, Сергій Галицький, Олег Бобровський.
Мистці, для яких головною є царина декоративно-прикладного мистецтва: Микола Капелюх (1936 –2008), Анатолій Намистюк (1947 – 2004), Віталій Левенцов (1959 – 2008), Володимир Кирилюк (1946 – 2019), Надія Борецька, Ганна Єрменчук-Гручман, Іван Когут (1947 – 2024), Микола Мельничук, Володимир Петровський, Олена Савчук, Юлія Степанюк, Анна Скрипало, продовжуючи кращі традиції українських народних ремесел й ужиткового мистецтва, доповнюють їх вагомими та оригінальними знахідками. Художники Надія Борецька, Антоніна Штогрин, Олександр Горбань, Вадим Піщерський, Олег Бобровський, Іван Когут, Наталія Єрьоменко, Анна Скрипало, Сергій Дубовик, які неодноразово відзначались на багатьох конкурсах і виставках за досягнення в образотворчому і декоративному мистецтві, є ще й непересічними педагогами. А сприяють розповсюдженню знань про образотворчість Хмельниччини мистецтвознавці Володимир Голунський і Людмила Рожко-Павленко. Внесок Хмельницької обласної організації НСХУ у справу естетичного виховання вагомий і в матеріальному сенсі – вона передала в дарунок не лише окремі твори, а цілі картинні галереї навчальним закладам Хмельниччини, обласному шпиталю ветеранів війни, а художник–живописець Едвард Міляр особисто подарував 9 таких галерей в різні міста України і навіть у США.
Споконвіку на наших землях процвітала народна художня творчість, найкращі зразки якої зберігають, досліджують і відтворюють нинішні покоління майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Проте з мистецтвом образотворчим в історичному контексті було набагато складніше. Хмельниччина в теперішніх її межах впродовж останніх століть входила до складу різних держав: Російської імперії, Австро-Угорщини, Польщі, СРСР. Тоді ж більшість місцевих обдарувань направлялась на навчання до Варшави, Кракова, Санкт-Петербургу, Москви, а то й до Парижу чи Мюнхена. Перші учбові заклади, де талановитих юнаків і дівчат навчали основам образотворчості – живопису, скульптурі, графіці, – з’явились на наших теренах, у Кам’янець-Подільському, лише на початку 20 століття. І тільки з 1960-х років по всій області почали створюватись дитячі художні школи, відповідні відділення педучилищ, ще пізніше – факультети у вишах.
Так вийшло, що багато земляків, які народились в нашому краї, уславили своїм мистецтвом далекі краї, а деякі з них залишились там назавжди. Своєю творчістю вони зробили достойний внесок у розвиток світового мистецтва. Відтак Хмельниччина подарувала образотворчому мистецтву не один десяток імен художників, чиї творчі і життєві шляхи ще від 19 століття пролягли від сучасної Хмельниччини до інших країн. У багатьох сучасних українських художників доля склалась так, що вони живуть і працюють, набуваючи досвіду і нових вражень в інших краях, але залишаються нашими земляками, яких змалечку живила своїми цілющими соками Подільська земля. Людина завжди шукає, де їй краще жити, реалізуватись як особистість.
Закономірно, що багато мистців, які зараз працюють на благо нашої області, також прибули до нас із різних місць. Як свого часу прихистило Поділля живописця й іконописця італійця Матео Бачеллі (1769 – 1850), фотохудожника поляка Михайла Грейма (1828 – 1911), велета духу, педагога і художника естонця Володимира Гагенмейстера (1887 – 1938) та інших. Так само у свій час до спільноти обласної організації НСХУ приєднались іранець Сергій Гульшані, азербайджанець Раміз Гасанов, грузин Автанділ Гігаурі, росіяни Олександр Бердинських, Андрій Ісаєв, Неллі Павлова, Олена Скорупська, Костянтин Коржев, а також мистці, які народились в різних місцях України.
Історично на теперішній Хмельниччині досвід об’єднання художників у товариства і спілки датується початком 20 століття, коли, за свідченням науковця, дослідника історії краю Сергія Єсюніна, у січні 1908 року відомий живописець і педагог В’ячеслав Розвадовський організував у Кам’янці-Подільському союз художників «Товариство образотворчих мистецтв» [1; С.69-70]. У перші роки радянської влади, ще до припинення існування будь-яких товариств, на початку 1920-х у Проскурові художники були об’єднані в дві конкуруючі організації «Проскурівське товариство художників» і «Кооперативна художня артіль». Але вікопомна сталінська постанова 1932 року заборонила будь-яку «самодіяльність» в плані організації творчих спілок, натомість розпочалось централізоване створення Союзу художників СРСР, зокрема у 1938 році була затверджена республіканська спілка.
До Обласного товариства художників, що почало існувати у Проскурові наприкінці 1951 року, входило 35 мистців, які працювали у трьох цехах міст Кам’янця-Подільського, Проскурова і Шепетівки. Члени цієї організації, перейменованої у 1954 році на Хмельницьке обласне кооперативне товариство художників, отримували замовлення передовсім пропагандистського спрямування. Завдяки ревній роботі художньої ради, що відбирала «правильні в ідеологічному сенсі» напрацювання, вони «наближали мистецтво до народу». Звичайно, крім виконання дуже популярної на ті часи наочної агітації, малювання портретів «вождів» і відверто заангажованих інших замовлень компартійної номенклатури, художники працювали й «для себе», творчими роботами брали участь у виставках, торували власні мистецькі шляхи серед «звивів» соціалістичного реалізму.
1958 року Художній фонд УРСР, що був філією союзного фонду, став організацією, підпорядкованою Спілці Художників УРСР, яка створювала свої обласні відділення. Таким чином у 1963 році Хмельницьке обласне товариство було переведено до системи Худфонду УРСР, а з 1965 року реорганізоване у виробничо-творчі майстерні. Переважно всі хмельницькі художники були пов’язані з цією організацією: працювали над окремими замовленнями або входили до складу бригад і груп по монументальному оформленню вулиць і площ краю, громадських споруд і будівель, створенню пам’ятників і монументів, музеїв і музейних комплексів не лише в нашій області, а й за її межами. Варто лише згадати такі комплекси у Шепетівці, на запорізькій Хортиці, у містах Хмельницькому, Дунаївцях, Старокостянтинові тощо; багато з авторів-хмельничан отримали за це заслужені відзнаки і нагороди.
У 1980-ті – початку 1990-х відбувається пожвавлення культурного життя, що в нашому краї мало яскраво виражений національний колорит. Відбувається грандіозне Всеукраїнське свято хорового мистецтва на Співочому полі, багатьом самодіяльним колективам присвоєно звання «народних», активізується творчість майстрів декоративно-прикладного мистецтва. В дні великих свят організовуються велелюдні ярмарки і фестивалі, де є обов’язковими виставки виробів самодіяльних і професійних мистців. Крім того в області, як і у всій Україні, з’являється ціла генерація нових живописців, графіків, монументалістів, чиї твори звільняються від заангажованості попередніх десятиліть [2. С.39].
На кінець 1989 року, коли рішенням Секретаріату Спілки художників УРСР було створено Хмельницьку організацію, до неї увійшли 13 художників, які вже були членами республіканської спілки, проте належали до інших обласних осередків, і в у цьому ж таки році до неї долучились ще 4 мистці. До кінця 1990 року вона налічувала вже 20 членів. Створення на Хмельниччині ще однієї творчої спілки давало можливість розвитку професійного образотворчого мистецтва, об’єднання зусиль досвідчених мистців і молоді, яка після закінчення середніх і вищих художніх навчальних закладів поверталась додому. Це був час, коли на хвилі ейфорії від проголошення Декларації про незалежність України й офіційного її набуття після розпаду СРСР, художники, як і творчі особистості інших мистецьких професій, прагнули звільнення від простого сюжетного переказу, шукали нових форм і засобів для узагальнення реальності та її творчого осмислення.
У 1990 році художньо-промислові майстерні були перейменовані на художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР, до завдань якого входило не лише виконання державних замовлень, а й виставкова діяльність. З 1993 року він був переданий до ХОО НСХУ. На той час і в подальші роки область виходить на міжнародну арену – майже кожне місто знаходить собі побратима, з яким зав’язуються культурно-мистецькі відносини, що проявляються у проведенні спільних симпозіумів, пленерів, обмінних виставок. Відтоді з творами мистців Хмельниччини знайомляться у Сілістрі (Болгарія), Бельцях, Єдинці (Молдова), Шауляї, Укмерге (Литва), Тамбові (РФ), Модесто (США), Борі (Сербія), Кракові, Чеханові (Польща), Брно (Чехія), Сучжоу (Китай) та ін. Продуктивно діє виставкова зала спілки, в якій знаходять місце експозиції творів місцевих майстрів, заїжджих знаменитостей. Надзвичайно активізувались художники, коли у 1992 році після 6 років реконструкції і ремонту у Хмельницькому було відкрито обласний художній музей [2. С.40].
Особлива заслуга в цьому належить його тодішньому директору А.І. Мельнику, який створив не лише колектив однодумців, а й сприяв формуванню музейної колекції переважно з творів сучасного українського мистецтва, проведенню міжнародних і всеукраїнських мистецьких акцій, пленерів і симпозіумів, ініційованих науковцями ХОХМ, в яких брали участь видатні українські художники. Це додавало снаги й реалізації амбітності місцевим майстрам. Активно з цього часу демонструють художню творчість музеї і виставкові зали Хмельницького, Кам’янець-Подільського, вищих навчальних закладів, історичні й краєзнавчі музеї міст і районів області, міські картинні галереї тощо.
На теперішній час Хмельницька обласна організація НСХУ налічує 37 дійсних членів. З часу заснування її очолювали різні мистці: 1990 – 1992 – Володимир Карвасарний, у 1992-му – Микола Мазур, 1992 – 1993 – Ігор Скорупський, 1993 – 1995 – Андрій Ісаєв, 1995 – 2001 – Яків Павлович, 2001 – 2010 – Михайло Мастикаш, 2010 – 2012 – Леонід Коваленко, 2012 – 2019 – Михайло Мастикаш, 2019 – 2026 – Микола Мельничук, від 2026-го – Олег Бобровський.
За більш як тридцять років свого існування обласна організація справами довела, що є достатньо вагомим внесок, «який роблять мистці у формуванні сучасної духовної культури, сучасного національного мистецтва. Твори художників області демонструють все розмаїття індивідуальностей, манер, стилів. Але об’єднує авторів цих творів відданість мистецтву, відчуття своєї місії і обов’язку, прагнення внести свою частку добра і краси у складний, суперечливий і не завжди гармонійний світ. Художники проводять велику роботу з естетичного виховання населення, пропаганди українського образотворчого мистецтва. Спілчани плідно співпрацюють з громадськими організаціями, бібліотеками і навчальними закладами області, надають допомогу у проведенні культурно-масових заходів, організують тематичні виставки і лекції з образотворчого мистецтва» [3. С.4].
Україна, область і місто Хмельницький шанують мистців, відзначаючи їхню творчу працю почесними званнями, вони стають лауреатами обласних, міських премій, отримують дипломи, грамоти, цінні подарунки, з честю носять ці відзнаки. Звичайно, кількість мистецьки обдарованих особистостей краю не вичерпується тільки членством у ХОО НСХУ. В області діють спілки архітекторів, дизайнерів, майстрів народного мистецтва, фото-художників, у місті Хмельницькому – народна художня студія «Рукотвори», у Кам’янець-Подільському – «АРТ-Простір», працює Спілка художників-майстрів Дунаєвеччини, народна студія «Просвіт» у Самчиках Старокостянтинівського району, Клуб історії розвитку та збереження культури та декоративно-прикладного мистецтва «Дивоцвіт» при Нетішинському міському Палаці культури, любительське об’єднання «Візерунок» Кам’янець-Подільського МБК та ін.
Кожна дитина з народження наділена різними талантами. Є й такі, що про них кажуть – «поціловані Господом», які при плеканні, направленні і навчанні зможуть у майбутньому стати володарями душ інших людей, бо створюватимуть за законами краси і добра неповторне мистецтво. Це і про 37 мистецьки обдарованих членів Хмельницької обласної організації Національної спілки художників України.
1. Єсюнін С.М. Прогулянка Проскуровом: Історичні нариси / С.М. Єсюнін [Текст] – Хмельницький, 2008. – С. 69-70.
2. Кравчук К.Г. Художнє життя та мистецькі процеси у м. Хмельницькому кінця 1980 – початку 1990-х років // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку / К.Г.Кравчук К.Г. [Текст] – Вип. 15. – 2015. – Т.1. – С. 38-42.
3. Мастикаш М. Бачити світ крізь призму краси // Карвасарний В.І. Художники Хмельницького: альбом / В.І.Карвасарний, М.Мастикаш [Текст] – ТзОВ «Терно-граф», 2013. – с. 4-5.
