Оксана Мазур,
мисткиня, мистецтвознавиця
Мазур Микола Іванович – український художник, один з тих, хто формував обличчя українського національного мистецького простору в період становлення незалежної України. Його творчість мала різні прояви залежно від періоду та медіуму (монументальний чи станковий живопис, графіка, скульптура, організація музейного простору), у якому працював автор.
Для розуміння проблематики творчих пошуків та трансформацій світогляду митця потрібно пам’ятати, що молодість та роки навчання Миколи Мазура припали на час, коли в СРСР державна політика жорстко регламентувала мистецькі прояви, і образотворче мистецтво було спрямоване на обслуговування ідеологічних та пропагандистських потреб комуністичної партії. Тож академічна освіта, здобута в Одеському державному художньому училищі імені Грекова (1963 – 1968), базувалася на засадах соцреалізму. Проте навіть на початку творчого шляху Микола Мазур відходить від соціалістичних постулатів і розпочинає пошук власної зображальної мови.
У живописних роботах, написаних у 1970-ті – початку 1980-х років, проглядається швидше захоплення сміливістю темпераменту Ван Гога, ніж соцреалістичною ідилією. Живописні пейзажі, натюрморти та портрети початку 1980-х років не можна назвати реалістичними – вони перебувають на межі реалістичного і абстрактного зображення. На них відтворено враження, емоції, переживання автора від споглядання реальних об’єктів. У цей період підхід до композицій живописних полотен зумовлений досвідом створення монументальних розписів та мозаїчних панно. Робота з великими форматами в архітектурному просторі вимагала дослідження сприйняття зображення, зумовлювала відбір деталей, узагальнення, підпорядкування деталей головному та структурі формату.
Для глибшого розуміння цих принципів Микола Мазур досліджував сакральний живопис, розписи в храмах, стінописи Дієго Рівери, Хосе Клементе Ороско, Хосе Давида Альфаро Сікейроса, зразки античного мистецтва. Це зумовило, що кожен його твір має чітко виражену композиційну структуру, навіть попри невеликий розмір, завдяки монументальній композиції він сприймається таким, що може існувати як стінопис. Таке сприйняття зумовлено відбором деталей, їх узагальненням і навіть певною геометризацією силуетів. Водночас структурність творів поєднується з темпераментністю живопису. Роботи того часу, написані олією, дуже пастозні, насичені, з рельєфними фактурами.
Ще одним вагомим фактором, що вплинув на творчість Миколи Мазура, є вивчення народного мистецтва, зокрема мистецтва Поділля. Тканини та орнаментика кераміки мають дуже чітку геометризовану структуру, продиктовану властивостями самого матеріалу та технікою виготовлення. Глибокі насичені кольори верет і кераміки мають свої особливості, співзвучні із природним середовищем. В своїй творчості художник спирається на композиційний аналіз творів народного мистецтва – ритмічні особливості побудови орнаментів, колорит, геометрію площин, особливості трактовки силуетів і їх пластику. Саме завдяки цьому його твори набувають українського звучання, уникаючи при цьому компіляції та банальної фольклорності.
Микола Мазур був першим з художників, у творах якого з’являється образ подільської жінки із веретою на плечах – такий народний варіант наплічника, куди складали необхідні речі для продажу на базарі чи для того, щоб їх кудись перенести. Аж до середини 1990-х років їх часто можна було побачити на вулицях міста Хмельницького та в навколишніх селах. Спершу цей образ з’являється в 1970-х як фіксація такого традиційного побутового елементу, що підкреслює самобутність характерного щодення, взаємопроникнення сільського та міського простору. У подальшій творчості цей образ трансформується та набуває більш глибокого філософського змісту.
Ближче до кінця 1980-х розпочинається етап глибокого осмислення суспільних явищ, усвідомлення ролі художника в суспільстві, продовження формування художньої мови для вислову власних ідей. Змістова трансформація творів відбувається через перехід від живопису як засобу передачі емоцій, вражень, відчуттів до живопису-розповіді про складні переживання, роздуми над екзистенційними викликами та філософськими питаннями. Живописні твори того часу – це реакції на соціальні та історичні події, роздуми про самосвідомість особистості, розуміння історії, що виходить з літератури, міфології, релігії; їх сукупність складає цільну «розповідь».
Попри значну насиченість символами, живописні твори не є ілюстративними. Микола Мазур не розповідає історію прямолінійно, натомість створює образ того, про що хоче розповісти. Саме це дає глибину і можливість багаторівневого прочитання творів. Людина, не занурена в український контекст, сприйматиме їх через емоцію. Адже і самі образи, кольорова гамма, плями, характер силуетів, поєднання фактур, ритміка створюють настрій, передають напругу і розкривають сенси без глибокого розуміння символів. Водночас, глядач знайомий з українською історією, мистецтвом та літературою, зможе розкрити для себе більш глибокі символічні рівні. Разом із композиційним і змістовим ускладненням творів відбувається й зміна живописної техніки та матеріалів. Микола Мазур переходить на темперу, матеріал що дозволяє працювати швидше, також експериментує із поєднанням різних матеріалів. Якщо в попередній період живописна мова Миколи Мазура базувалася на кольорових та тональних силуетах, пастозних фактурах, то тепер з’являються великі чисті площини, а також графічні лінії, що виступають як самостійні елементи, підкреслюють форму або беруть участь у створенні фактур. Це час появи як цілком абстрактних робіт, так і поєднань абстракції із фігуративним живописом. Структурність композицій Мазура не зникає, а переходить на новий, складніший рівень.
Тематика робіт в кінці 1980-х – початку 1990-х років досить різноманітна, проте є абсолютна послідовність у виборі тем, і всі вони належать до українського контексту. Можна виокремити певні символи, образи, що в різних інтерпретаціях зустрічаються в багатьох роботах художника.
Це образ жінки, що поглиблюється і перетворюється з побутового на філософський, насичений екзистенційним змістом. В живописі «Доля» жінка стає більше, ніж просто сільською жінкою, що у величезному клунку за спиною переносить свої пожитки – це вже образ України, що йде босими ногами по випаленій, зчорнілій землі, несучи усе своє життя на власних плечах. Цей образ залишається актуальним і сьогодні. Часто зустрічається зображення рушника – символ часу, долі, неперервності життя. В триптиху «Попіл сподівань» рушник розірваний як символ перерваного життя.
Птах – символ душі: часто митець зображує людину всередині птаха як знак душі, що відлітає у засвіти. В багатьох творах, серед яких «Голодомор», «Спогад», «Літо», «Сутінки», «Різдво» зустрічається образ корови, сакральної тварини для українців. Цей образ пронизаний теплом, спокоєм і надією, окрім як у творі «Голодомор», де ребра корови оголені, як шпангоути перевернутого човна, і символізують спустошення та смерть. Глечик водночас може бути символом наповнення роду цілісністю, а розбитий глечик у «Тузі» – символом зруйнованого життя.
Новим композиційним прийомом є створення великого силуету, великої плями, що вміщує в себе основні елементи зображення («Доля», «Коло», «Намисто», «Без назви», «Метафора», «Скрута»). Це пляма, яка організовує та утримує загальну композицію, водночас будучи і структурним, і сюжетним елементом. Так, в роботі «Коло» події людського життя від народження до смерті замкнено в силует, що нагадує людський череп. За значенням – тлінність і водночас вічність, циклічність замкненого кола. Тут череп – планета людей, а поруч розміщене гніздо з яйцем – надія на майбутнє життя, що, можливо, розірве чи змінить це коло. Іншим прикладом композиції в замкненій плямі є живопис писанки, де фігура жінки з птахом утворює силует і орнамент писанки. Виразно цей композиційний прийом можемо побачити в живописі «Біда в домі». Світло-червона помаранчева пляма на темному попелястому тлі замикає в середині себе групу фігур, нагадуючи склепіння храму з ликами святих. І в самому зображенні образів проглядається певна іконописність. Таке трактування портретів, що є не портретами конкретних осіб, а узагальненими образами та нагадують іконописні лики, характерне і для інших творів цього періоду («Медитація», «Сузір’я», «Спомин», «Попіл сподівань»).
Продовжуючи творчі експерименти в цей період, Микола Мазур створює серію цілком абстрактних творів, таких як «Омана» та триптих «Медитація». В цих творах відбувається повернення до живопису без літературного змісту, до живопису-емоції, настрою, однак із іншим підходом і на іншому рівні. Це осмислення живопису як музики, де є самодостатнє звучання площини, заповненої кольором і фактурами.
Надзвичайно цікавим є подальший крок композиційного поєднання абстрактних елементів з фігуративом. Завдяки кількісним співвідношенням елементів, побудові кольорової гами, розстановці акцентів та логічній структурованості ці поєднання не дисонують, а створюють гармонійні та цілісні за своєю формою та виразні за змістом твори. Як приклад, в «Далекій родині» використані ті самі технічні прийоми із розтіканнями фарб, тонкими лініями, що у «Медитації» або «Омані», проте вони доповнені зображеннями фігур, що розчиняються у фактурах, як променях світла, власне, і самі зіткані з цих променів. Сама структура ліній деінде нагадує вітраж, що створює враження легкого світіння. Той самий технічний прийом бачимо і в «Молитві», де серед переплетення ліній виокремлюється образ Богородиці і потемнілих плодів – символу ураження радіаційним забрудненням.
В інших творах прийом, коли фарба розтікається по полотну і утворює графічну структуру, перестає бути домінуючим і використовується як додатковий засіб виразності («Медитація», «Скрута», «Пилява»). Проте це не єдиний спосіб, у який відбувається перехід між абстрактним і конкретним зображенням. Часто додавання кількох елементів перетворює абсолютно абстрактне полотно на метафоричний, проте впізнаваний образ («Літо», «Подолянка», «Чермет», «Відлуння», «Метафора»). Це наче гра зі свідомістю, коли людський мозок, наділяючи впізнаваними рисами, оживлює плями на стінах, хмари чи тіні.
Оскільки живопис перш за все оперує кольором, потрібно звернути увагу на те, як саме з ним працює Микола Мазур. Автор свідомо обмежує палітру кольорів відповідно до настрою кожного твору. Обираючи домінантний колір, він розігрує його в нюансах, тональностях та прохолодності, а для підкреслення звучання використовує додаткові контрастні кольори. Для прикладу – «Скрута», де основна пляма – композиційний центр – написана градаціями червоних, тло сіро-блакитне і червоне з блакитним поєднуються через додавання білих та ахроматичних сірих, що збагачує палітру і створює гармонію між контрастами. В кожному творі є домінантний колір; він ускладнений нюансами, урізноманітнений тонально або фактурами, і це надає глибини його звучанню.
Після огляду композиційних і живописних прийомів варто повернутися до змісту та тематики робіт, адже зміст і форма нерозривно залежать одне від одного. Темою, що посідає вагоме місце в творчості Миколи Мазура наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, є Чорнобильська трагедія. Знаковим твором з майже плакатною мовою зображення є картина «Земля (Картопля)». Чорна земля і на ній жовті плями радіаційного забруднення, жінка, яка голіруч збирає отруєну радіацією картоплю, на рушнику на землі – сліди картоплин як краплини крові. Картопля з червоними паростками – як життя, що перетворене на смерть, як нитки зітлілого полотна перетинають простір. Це була реакція художника на те, як після Чорнобильської аварії жителів сіл було евакуйовано пізніше; багато хто, не розуміючи радіаційної загрози, залишався і продовжував працювати на отруйній землі. «Вогняна ніч» – твір, який відображає ніч вибуху реактора: дві білі фігури, чи то ліквідатори в білих комбінезонах, чи то вже примари, що простують у невідомість у всепоглинаючому червоному полум’ї. Над ними під місяцем затягнутому димом і попелом небі летить жіноча фігура чи то Богородиці чи то матері ненароджених дітей. Характер кольорових плям, їхня динаміка створюють відчуття напруги та трагічності події.
Неможливо оминути знаковий монументальний триптих «Попіл сподівань». Він був створений як осмислення катастрофи на ЧАЕС, проте є більш глибоким і розповідає про одномоментну руйнацію людських життів, мрій, надій, сподівань, силою, яку людина відкрила, але не змогла їй протистояти. Центральна частина з динамічною жовто-гарячою плямою з активними фактурами, як вибух, розкол форми, задає рух і ритм усім частинам триптиху. Чергування світлих і темних плям створює ритм і розвиток від світлої першої частини до темної третьої. Рух і насиченість фактур та кольорові акценти створюють пульсацію, що зароджується на початку, досягає кульмінаційної напруги в центрі і згасає в останній частині. Через головні образи прочитується трагедія кількох поколінь. Птах-ліс з фігурою всередині – це образ, що вилітає у засвіти душі (цей же образ з’являється у «Лісничому») як знак покинутої землі предків, що вкрилася попелом. Центральний опалений потемнілий образ Богородиці, що оберігає собою матір з дитиною, життя, майбутнє, і в останній частині образ жінки з веретою на плечах серед вогню і попелу у невідомості з фрагментом обпаленого рушника, символом перерваного життя. Це трагічна симфонія, живописний реквієм, що має надзвичайно сильний емоційний вплив на глядача.
Історичні події в творах Миколи Мазура передаються крізь призму сприйняття автора, через його особисті переживання. До прикладу, у творі «Голодомор» зображена трагедія родини самого художника, яка пережила голод 1947 року. Він був єдиним немовлям, що вижило з 10 народжених на хуторі у 1947-му році. Живопис «Пилява» 1990 року виник як рефлексія одразу на дві події. Першою є сама історична Пилявська битва, а другою – зіткнення між учасниками ходи на її вшанування, серед яких був Микола Мазур, та комуністами, незадоволеними проявами такої національної свідомості, через що і влаштували бійку в Пилявцях під час відзначення річниці Пилявської битви у 1990 році. Тема втрати історичної, духовної, культурної спадщини присутня у творі «Затопленим селам». Живопис присвячений трагедії знищення сіл під час спорудження гідроелектростанцій.
Підсумовуючи, можна сказати, що у творчості Миколи Мазурова впродовж 1980-х – середини 1990-х років відбуваються надзвичайно виразні зміни. Які стосувалися, перш за все, ідей, змістів, композиції, а також матеріалів та технічних прийомів. Микола Мазур – художник, котрий усе життя перебував у творчому пошуку і експерименті. Це яскраво видно в період зламу епох: він сміливо змінював стилістику, не боячись бути невпізнаваним, і саме ця відсутність кон’юнктури та творча сміливість формували його обличчя. За цей період у своїх творах він змінився від захопленого емоційного спостерігача до філософа, що промовляє про людські та суспільні трагедії, історію, роздумує над майбутнім. Можна сміливо стверджувати, що композиційні прийоми, які він використовував у своїх творах, є новаторськими, а образи існують поза часом, тому вони залишаються актуальними і сьогодні.
