Біографія
Ніна Михайлівна Денисова (народилась у 1942 році, м. Златоуст, Челябінська обл., РФ) – графікиня, ілюстраторка, живописиця, монументалістка. Чоловік – художник Микола Малишко.
1961 – закінчила Дніпропетровське художнє училище.
1965 – 1982 – співпрацювала з видавництвом «Веселка», Київ.
Від 1966 – учасниця республіканських і міжнародних виставок.
1983 – разом із Миколою Малишком та невеликим гуртом селян-однодумців з Малютянки ініціювала відбудову постраждалого унаслідок пожежі будинка-майстерні Миколи Пимоненка.
1985 – членкиня НСХУ.
1987 – бере участь у одній з перших в Україні незалежних виставкових ініціатив творчого об’єднання художників-монументалістів «Погляд» (куратор – Дмитро Нагурний), Київський політехнічний інститут; у подальшому виставка дала назву неформальному творчому об’єднанню.
1995 – перша персональна виставка (кураторка – Алла Ботанова), ХОХМ, Хмельницький.
2025 – ретроспективна персональна виставка «Мальоване» (кураторка – Антоніна Мельничук), ХОХМ, Хмельницький.
Від 1975 – живе і працює у с. Малютянка, Київська обл. та м. Київ.
Пластика образів, ритмодинаміка ліній, драматургія кольорів Ніни Денисової відкриває глибоке архетипне переживання світу, відчуття душі як частини незбагненного: земного й космічного, природи і Бога. Творчість мисткині закорінена в українському світобутті і є його яскравим сучасним виявом. «У своєму просторі між небом і землею вона вільна. Її живопис високого, шляхетного рівня, де мінімальними засобами твориться сакральне. І ми вдивляємось, спостерігаємо, аналізуємо приречений на нескінченне майбутнє живопис. Саме Живопис, зорієнтований на Вічність». (Алла Маричевська).
Науковиця ХОХМ Антоніна Мельничук пише: «В кінці 1980-х, коли у країні відбуваються стрімкі зміни, у родини Денисової-Малишка нарешті з’являється довгоочікувана майстерня на Андріївському узвозі. Саме звідси можна вести відлік становлення Ніни Денисової як малярки. У цей час з’являються нові мистецькі осередки. 1992 року виникає «Братство преподобного Аліпія» (до якого, окрім Ніни Денисової та Миколи Малишка, входили також Петро Гончар, Петро Малишко, Олександр Мельник, Володимир Федько та Василь Химочка). Митці не проголошували маніфесту, але в той час усіх їх об’єднував глибинний зв’язок з живописними традиціями українського народу, зокрема із репресованими у 1930-х роках бойчукістами, та колористичний досвід забороненого раніше європейського мистецтва модернізму».
У творі «Невимовне» (полотно, темпера, 1991, до колекції ХОХМ закуплено у авторки у 1993 році) Ніна Денисова заглиблюється у проблематику пам’яті. Мисткиня активно експериментує із формою: «Простір в роботах почав відігравати одну з ключових ролей. В них з’явилася ліричність, мелодійність та пластичність», вона, за визначенням Антоніни Мельничук, «намагається підкорити часопростір і вийти за межі свідомого», продовжуючи плекати свою «внутрішню дитину».
«Етапними у творчості художниці стали роботи «Погляд в себе» (полотно, темпера, 1990, колекція ХОХМ), «Невимовне» (полотно, темпера, 1991, колекція ХОХМ), «Вечоріє» (полотно, темпера, 1992, колекція ХОХМ), у яких малярка звертається до теми дитинства як першооснови формування людської особистості. Дитячі спогади постають не як автобіографічний сюжет, а як простір первинного емоційного досвіду, у якому ще зберігається цілісність світосприйняття, щирість і безпосередність переживання. Саме через їхнє метафоричне осмислення Денисова дедалі виразніше утверджує індивідуальну художню мову. […] У роботах різні часові виміри починають співіснувати в межах одного полотна, формуючи багатошарову структуру художнього образу. Звернення до принципу симультанності дає змогу мисткині подолати лінійне сприйняття часу: минуле, теперішнє й майбутнє уже не розгортаються послідовно, а взаємодіють як рівноправні складові єдиного образного простору». (Антоніна Мельничук).
