Інформація про твір
Твір Тіберія Сільваші «Полуденне світло» (із серії «Там, за вікном», полотно, олія, 1986) був переданий до колекції ХОХМ Дирекцією художніх виставок Національної спілки художників України у 1989 році. Серія «Там, за вікном» складається з 5 полотен, одна з яких зберігається у ХОХМ, дві – у збірці Національного художнього музею України, четверта – у приватній колекції в США, п’ята була закуплена Міністерством культури СРСР.
Колір і світло – базові поняття в творчості митця, який активно працює із модерністським дискурсом в царині абстрактного мистецтва. Твір належить до короткого творчого періоду, під час якого творів було написано небагато. Це так званий період «хронореалізму» – переходу від фігуративного пленерного живопису до програмного абстрактного етапу, коли відбувався процес поступової усвідомленої відмови художника від зображення предметного світу.
«Як видно з назви програми, важливу роль у ній відігравав час, його переживання і форма фіксації. Важливою для мене у той час була реалізація поєднання на одній площині часу «суб’єктивного» і часу «метафізичного». Саме в ці роки на наших теренах народжувався гіперреалізм. Дружба з гіперреалістами дала мені змогу знайти «форму суб’єктивного часу». Для мене цей «суб’єктивний час» цілком вкладався у мить реальності, яку фіксувала фотокамера. Це був певний час використання мною фотографій. На наступному етапі до цієї фіксації моменту реальності додався «метафізичний час». На мій погляд, йому цілком відповідала площина чистого кольору або чиста біла поверхня заґрунтованого полотна. Між зображеннями впізнаваної реальності й площинами чистого кольору впліталися елементи абстракції й автоматичного письма. Це був елемент, як я його тоді називав, «програмної еклектики». Введення цього третього елементу давало змогу поєднати непоєднувані елементи художньої мови», – пише Тіберій Сільваші в есеї до музейного видання «35 шедеврів живопису з колекції ХОХМ».
Площини кольорів червоної палітри від розбілених рожевих до глибоких бордових відтінків знаходяться в екзистенційному діалозі із незафарбованим білим трикутником заґрунтованого полотна. Він, ніби логічно до сюжетного мотиву, утворений на підлозі завіконними променями засліплюючого полуденного сонця. Насправді ж, ці живописні площини існують у своєму, суто живописному вимірі реальності.
Фактично, середовище спекотного полудня, заявлене в назві і вповні відпрацьоване фігуративним зображенням, намагається апропріювати і абстрактну частину твору. Проте не можна стверджувати, що наратив переміг зміцнілий неопластицизм у цьому творі – тут живопис точно не виступає у ролі «служника слова». Адже саме абстрактні червоні маси із білим трикутником залишаються провідною сенсотворною і живописною складовою картини з точки зору пошуків автором нової художньої мови на той час.
«Програмну еклектику» на полотні допомагає втілити фігура рудоволосої жінки біля відкритого вікна, що вдивляється у напівабстрактний пейзаж, написаний холодним зеленим кольором, радикально протилежним до червоного. Квітчастий зелено-червоний орнамент спідниці формально об’єднує мінімалістичну палітру. Хитромудрий спосіб розміщення фігури в просторі не дозволяє переконливо стверджувати, що вона дійсно знаходиться у кімнаті: табурет наче шаріє у густому червоному мареві, а верхня частина постаті колористично майже зливається із пейзажем за вікном. Власне, і самого вікна ми не бачимо – лише тінь рами на шторі натякає на його існування.
Полотно, олія. 115 × 120
