Біографія
Марко Степанович Гейко (1956, с. Станіславчик, Київська обл. – 2009, м. Київ) – живописець, графік і скульптор.
1985 – закінчив живописне відділення Київського державного художнього інституту. Дипломний твір Марка Гейка за власним свідченням Олега Голосія вплинув на його творче формування.
Від 1985 – учасник мистецьких виставок.
1988 – 1989 – учасник резиденції та член неформальної Седнівської творчої групи, Будинок творчості НСХУ, с. Седнів, Чернігівська область.
1989 – член Національної спілки художників України; лауреат премії ім. М. Башкирцевої.
1992 – 1995 – член мистецького об’єднання «Живописний заповідник» (лідер – Тіберій Сільваші).
Творча манера Марка Гейка формувалась ще у студентські роки. Мистецтвознавиця Ольга Лагутенко зазначає: «Марко в інституті вже був свідомим «авангардистом», витримував дошкульні критичні оцінки. Хоча серед студентства добре знали, хто є «справжнім живописцем»». Після навчання він отримав направлення до Полтавського художнього комбінату, де познайомився із Левом Маркосяном (у ХОХМ зберігається його полотно «Осіннє світло», 1988), який мав на Гейка певний вплив. На початку 1990-х обох митців визнали засновниками сучасної полтавської живописної школи.
Гейко – яскравий представник української «Нової хвилі», входив до «ядра» мистецького об’єднання «Живописний заповідник». Він працював на неймовірному нервовому надриві, прагнув досконалості в дослідженні проблеми форми й кольору. В роботах відтворював як ідеальний гармонійний світ, так і передавав драматизм людського буття. Відчував себе «плоттю від плоті» української землі: його щедро пастозні твори емоційні й метафоричні водночас. «Метод Гейка акумулює різний живописно-пластичний досвід ХХ століття. Точку опори в сучасному мінливому світі художник бачить в концентрації духовних і душевних зусиль кожного, що і демонструють його напружені, сповнені прихованого драматизму композиції» (Сергій Ярич).
