Біографія
Дмитро Дем’янович Свєчніков (народився 1957, с. Хорол, Приморський край, РФ) – живописець, графік.
Навчався у Полтавській художній школі.
1978 – закінчив Харківське державне художнє училище.
Від 1978 – учасник обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок.
1986 – член НСХУ.
Живе і працює в м. Полтава.
Представник української «Нової хвилі». Працює в жанрах тематичної композиції, пейзажу та портрета в різних напрямах. Використовує виразні техніки, пастозний живопис (імпасто), що додає роботам особливої фактурності. Автор оригінальних, технічно довершених робіт. Художника цікавить розмаїття можливостей станкового живопису. Його кредо – творча універсальність, багатоплановість, стильова та художньо-смислова багатогранність.
Підтвердження цього є робота автора – полотно «Повернення» (полотно, олія, 1989, надійшла до фондів СОХМ від автора у 1990 році). Зображено архітектурну споруду, бетонний каркас якої вирішений в темній стриманій кольоровій гамі. Крізь товсті наріжні стовпи-отвори з перекриттями вгорі проглядається панорамний ландшафт, де за безкрайнім обрієм землі видніється прозоре небо із хмарами. Через отвори височать незрозумілі конструкції, що нагадують стовпи, накриті чорною драпіровкою. Можливо, це фігури людей чи їх умовно-символічне втілення. Імовірно, що це не фізичне, а духовне втілення. Полотно автора не дає відповіді на жодне запитання стосовно повернення. «Quo vadis»? (Куди йдемо?). Куди повертаємось? Повертаємось назад, в минуле… І це той рух, який не дає полегшення.
У полотні «місто» художника – неживе, мертве урбаністичне середовище, у якому відсутні люди. Воно як відчуття, котре руйнується, розпадається. Архітектура, що залишилась – нестабільна, ніби застигла у часі й просторі, зникає просто на очах. Робота написана пастозними, крупними жирними мазками, переважно в сіро-чорних і коричневих тонах. Свєчніков обмежує палітру, доводячи її до майже повного переважання темних барв із незначним вкрапленням різних відтінків, покликаних окреслити рельєф, утворений густою олійною фарбою. Цією фактурою письма й обраним колоритом, а також певними стильовими особливостями, в котрих помітні модерністські тенденції, художник намагається створити емоційно виважений, філософський діалог із глядачем.
