Біографія
Павло Абрамович Тайбер (1940, м. Харків – 2017, Стейтсвілл, США) – живописець, художник монументально-декоративного мистецтва, педагог.
1963 – закінчив Харківське державне художнє училище.
1963 – 1971 – навчався у Харківському художньо-промисловому інституті.
1978 – член НСХУ. Відтоді брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках в Україні, Росії, Швеції, США.
Від 1979 – викладач Харківського художньо-промислового інституту.
1992 – заслужений художник України.
Жив і працював у м. Харків, 1995 – емігрував до Каліфорнії, США.
Творчість митця є багатогранною і поєднує в собі глибокий психологізм, поетичність та філософську споглядальність. Він є представником поставангардної епохи. Картинам притаманний прихований ліричний автобіографізм та глибока особистісна сповідальність. Художник прагнув зобразити світ спокійним, радісним і світлим. Більшість робіт створені на особистих переживаннях і спогадах автора. «За зовнішньою оболонкою зрілого майстра назавжди залишилася та сама дитина, що повертається до витоків, простих за формою та змістом образів» (Приватний музей сучасного мистецтва України).
Весь дитячий цикл митця театралізований. Художник створював свій особистий дитячий світ, різні сцени, пов’язані з маленькими, нереальними, фантазійними персонажами. У його полотнах присутнє певне театралізоване дійство, мізансцени з їх атрибутами лицедійських костюмів і масок. Останні – це балансування на межі прихованого й справжнього, лицемірства й щирості.
Про такий подвійний вимір реальності в метафоричній формі промовляє художник у своїй роботі «Чорне цуценя» (полотно, олія, 1989, надійшла до збірки СОХМ 1990 року). Перед нами – невелика фігура дитини, виконана в умовно примітивній манері. Це зображення хлопчика трьох-п’яти років на повний зріст з великими круглими очима та чорним цуценям. Композиція фронтальна, статична: персонаж стоїть прямо, зведені руки створюють відчуття замкненості, внутрішньої зосередженості або навіть тривоги. Хлопчик одягнений у костюм Арлекіна, персонажа commedia dell’arte, що є видом італійського народного вуличного театру, який виник у середині 16 століття. Фігура нагадує театрального або лялькового персонажа. На ньому – широкі штани до колін і панчохи, на голові – високий загострений паперовий ковпак, на комірі, навколо шиї – білі рюші. За пазухою він тримає цуценя.
Колористика стримана: домінують темні, приглушені відтінки коричневого, чорного, сірого. Освітлення локальне, спрямоване на обличчя. Єдиний акцент – червонуватий елемент одягу, котрий привертає увагу і додає образу драматизму. Чорний контур навколо постаті вдало відокремлює його від темного тла полотна. Центром психологічного напруження є обличчя хлопчика, поділене навпіл світлотінню. Його ліва частина написана коричневим кольором, що підсилює ефект подвійності сприйняття, коли внутрішній світ протиставляється зовнішньому. Фігура ізольована на темному, майже нейтральному тлі, що створює ефект інтимності, камерності. Відсутність деталей простору підсилює відчуття самотності та відчуженості.
Твір тяжіє до наївного мистецтва, проте присутній психологічний підтекст, де є емоційна напруженість і дещо тривожна атмосфера. Узагальнені форми, непропорційність фігури (велика голова, маленьке тіло), спрощена пластика – все це працює на виразність образу, котрий може трактуватися як метафора, що свідчить про вразливість людини, дитячу самотність. Водночас відчувається вплив експресіоністичної традиції. Умисно обрана театральність образу вимагає відповіді на питання: хто ми є насправді за межами «костюму»? Митець побудував особистий персоналізований простір, де мешкають маленькі персонажі зі своїми внутрішніми почуттями. Діти всередині картин постійно перевдягаються, грають вистави, не здогадуючись про те, що вони – саме ті симпатичні актори й маріонетки, що назавжди поселилися у власному світі художника.
