Біографія
Євген Іванович Биков (1941, м. Харків – 2010, м. Харків) – живописець, художник монументально-декоративного мистецтва, графік, педагог.
1956 – 1961 – навчався в Харківському державному художньому училищі.
1962 – 1968 – навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. Іллі Рєпіна, Ленінград, РФ.
1968 – 2001 – викладав у Харківському художньо-промисловому інституті (нині – ХДАДМ), 1975 до 2001 – виконував обов’язки доцента кафедри.
Від 1969 – учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. Персональні – у Харкові (1994, 1996, 1998).
Від 1973 – член НСХУ, керівник творчої майстерні «Боттега».
Від 2001 – на творчій роботі.
Жив і працював у Харкові.
Провідний майстер образотворчого мистецтва Харкова. Вільно оперуючи різноманітними матеріалами і техніками, він поряд з іншими харківськими художниками активно працював над формуванням візуального образу міста. Йому належить чимало вітражів, розписів, мозаїчних панно, деякі з них і досі прикрашають фасади та інтер’єри будівель. Твори митця завжди несли в собі надзвичайну енергію і натхненність, сміливість думки і справжній професіоналізм.
Своєю художньою та викладацькою діяльністю Биков сприяв розвитку і розширенню кордонів українського монументального мистецтва, що було тісно пов’язано із активними експериментаторськими пошуками у сфері станкового живопису та графічного мистецтва. У пейзажах, портретах, натюрмортах, жанрових картинах простежується тяжіння до узагальнених форм, лаконізму, площинності, локальних кольорових сполучень. Художньому методу майстра притаманний аналітично-пошуковий процес творення, композиційна дисципліна, розв’язання складних тонально-колористичних завдань, копітка робота з матеріалом. Постійними супутниками Бикова на творчому шляху монументально-декоративного мистецтва були суто професійні, пов’язані із цією сферою проблеми взаємодії площини й простору, здатності досягати їх цілісності і гармонії з компонентами міського довкілля. Роботи автора вирізняються тематичною широтою і змістовністю, багатством композиційних рішень, майстерністю виконання, умінням органічно вписувати їх в оточуючий простір. Митець мав інтерес до технічних і технологічних експериментів, розробляв «вічні» теми мистецтва. У 1990-х і на початку 2000-х художник виявляє схильність до створення глибоких філософських, метафоричних образів, ставить фундаментальні позачасові питання буття, будує інтелектуально-чуттєвий простір.
