Біографія
Галина Сергіївна Григор’єва (1933, м. Київ – 2026, м. Київ) – українська живописиця, графікиня, педагогиня. Онука археолога Гната Стелецького, дочка художниці Любові Григор’євої-Стелецької та педагога і художника Сергія Григор’єва, сестра художниці Майї Григор’євої, другої дружини живописця і монументаліста Віктора Зарецького, мати художника Івана Григор’єва.
1952 – 1959 – навчалась у Київському державному художньому інституті, викладачі – Сергій Григор’єв, Василь Касіян, Іларіон Плещинський, Михайло Іванов, Сергій Єржиковський. Завдяки Плещинському ознайомилася із мистецтвом початку 20 століття та ідеями авангарду 1910 – 1930 років.
Від 1959 – брала участь у республіканських виставках, у всесоюзних – від 1961 року, у міжнародних – від 1992. У 1970-х твори часто не проходили виставкоми через «безідейність». Серед персональних виставок у Києві (1992 – 2008) – у Національному художньому музеї, виставкових залах НСХУ та Мистецькому Арсеналі.
Від 1965 – членкиня НСХУ.
Працювала у видавництві дитячої літератури «Веселка» (Київ) та у Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка.
2009 – у видавництві «Дух і літера» виданий альбом-каталог робіт художниці «Край живопису».
Жила і працювала у Києві.
На початку 1960-х склалася група молодих художників, які ігнорували ідеї соцреалізму: Галина Григор’єва, Зоя Лерман, Яким Левич, Анатолій Лимарєв, Ігор Григор’єв, Георгій Якутович, Михайло Вайнштейн, Владислав Мамсіков, Юрій Луцкевич, Олександр Агафонов, Людмила Загорна, Юрій Малишевський. У 1970-х їх твори майже не допускалися до виставок, тому, як не парадоксально, художники робили закриті покази в майстерні батька Галини, класика соцреалізму Сергія Григор’єва. Через донос відбувся скандал у НСХУ, і художниками зацікавився КДБ. Точкою відліку вільної творчості Галина Григор’єва називає «Виставку дев’ятьох» (Київ, 1985). Совєцькі мистецтвознавці та журналісти розкритикували роботи, назвавши експозицію «безликою», глядачі ж із великою зацікавленістю сприйняли роботи талановитих і прогресивних художників.
Галина Григор’єва працювала у галузі станкового живопису і книжкової графіки, послідовно розробляючи авторський стиль, уникаючи ідеологічних замовлень та тиску соцреалізму. Виробила власну техніку у живописі, пов’язану із створенням авторської гами кольорів та відтінків. Часто зверталася до біблійних та міфологічних тем.
Дослідниця Тетяна Асадчева пише: «Мисткиня вважала, що мистецтво завжди сучасне, бо народжується з часу, у якому ми живемо, та водночас несе в собі пам’ять минулих епох і передчуття прийдешнього. Її «тихий живопис» поєднав пам’ять минулих епох із передчуттям майбутнього, а сама мисткиня залишила по собі спадок, що назавжди житиме в музеях, колекціях та серцях її учнів».
