Біографія
Віктор Васильович Маринюк (1939, с. Казавчин, Кіровоградська обл. – 2025, м. Одеса) – живописець, графік, монументаліст. Чоловік художниці Люди Ястреб.
1967 – закінчив Одеське художнє училище ім. М. Грекова; на творчій роботі.
Наприкінці 1960-х рр. увійшов до складу групи молодих митців, альтернативно налаштованих до офіційного мистецтва соцреалізму. Один з яскравих представників андеґраунду.
Від 1966 – учасник мистецьких виставок.
1970–80— учасник та організатор «квартирних» виставок в Одесі, Москві, Ленінграді (нині С.-Петербург, рф).
1987 – член Національної спілки художників України.
1993 – один із засновників групи «Човен», Одеса.
1998 – ідеолог творчого об’єднання «Мамай» (1998) в Одесі. Автор низки розписів, мозаїк, вітражів в Одесі, інших містах.
2008 – заслужений художник України.
Жив і працював в Одесі.
Віктор Маринюк належить до покоління митців, які розпочинали свій творчий шлях в добу, коли мистецтво лише робило спроби вириватися із лещат соцреалістичного канону. Маринюк – яскравий представник андеграунду та одеської живописної школи – митець, який творив власний вільний світ. Художник згадував, що вони тоді «не говорили про свободу, не пропагували, так жили. Тому що немає умов спеціальних, де є свобода. Це категорія самої особистості. Тобто вона собі дозволяє чи ні. Те, що не було умов, не заважало дивитися вільно».
Як стверджує мистецтвознавиця Тетяна Басанець: «Віктор Маринюк – художник, для якого традиція – першооснова. Про мистецтво майстра говорити складно, тому що його творчість не втискується в зручні рамки авангарду. Коли судити за суто стильовими ознаками, – в його творах панують умовно-фігуративні та абстрактні форми. За образними – історичні ремінісценсії фольклору, релігійна сюжетика та символіка, сучасні філософські ідеї. Лейтмотив майже всіх творів теж традиційний – нерозривний зв’язок з природою, ствердження її матеріального та духовного впливу на людські почуття. Звідси – гранична вираженість кольору, як естетичного символу світобудови. Ускладненість композицій – не самоціль, а можливість вираження багатобарвності життя, його суперечностей. Висловлені художником на невеликих полотнах просторові ідеї знайшли свій розвиток у монументальному живописі. Автором була визначена ціла система просторових композицій, які в станкових творах намагаються вийти за межі його мікрокосмосу, в монументальних – перетворюються в безмежність всесвіту».
