Біографія
Людмила Олександрівна Мазур (1947, с. Сальниця, Вінницька обл. – 2000, м. Київ, похована у м. Хмельницькому) – майстриня витинання, графікиня, живописиця, монументалістка. Чоловік –народний художник України Микола Мазур, син – народний художник України, скульптор Богдан Мазур, донька – художниця і мистецтвознавиця Оксана Мазур.
1968 – закінчила Одеське художнє училище імені Грекова, викладач – Сергій Лукін.
1970 – 1979 – працювала у дитячій художній школі, Хмельницький.
1970 – 1990 – працювала художницею-оформлювачкою та монументалісткою у художньо-виробничих майстернях, Хмельницький.
Від 1975 – учасниця регіональних, національних і міжнародних виставок.
1990 – членкиня НСХУ.
1994 – Всеукраїнська премія ім. Олександра та Леонтія Тарасевичів від НСХУ та часопису «Образотворче мистецтво».
1998 – 2000 – на посаді головної художниці міста, Хмельницький.
Від 2000 – проводиться громадський конкурс на здобуття премії імені Людмили Мазур, від 2015 він набув статусу обласного дитячого конкурсу юних художників імені Людмили Мазур «Подільська палітра», а від 2016 року – імені Людмили і Миколи Мазурів (ХОХМ, за підтримки Хмельницької обласної ради).
2022 – 2023 – масштабна ретроспективна виставка Людмили та Миколи Мазурів «Окрилені» (кураторки – Олена Михайловська та Оксана Мазур) у ХОХМ.
Жила і працювала у м. Хмельницький.
Використовуючи особливості витинанок Поділля (прийоми вирізування зі складеного вдвоє, вчетверо, вшестеро білого паперу силуетів квітів, гірлянд, метеликів, голубків, зірочок, ялиночок; одноосьова дзеркальна симетрія з триярусним членуванням), ввела асиметрію та аплікацію. Спочатку у витинанках домінували народні мотиви, згодом з’явилися риси образного психологізму, символіки, філософського узагальнення. Джерело образного світу та художніх прийомів витинанок, графіки, живопису Людмили Мазур – слов’янська міфологія, звичаї, обряди, вірування, традиції народного мистецтва.
Пошуки ідентичності не лише в історії, але й у традиційній культурі України набувають масового характеру у живописі кінця 1980-х – початку 1991-х років – від ґрунтовного опрацювання теми і джерельної бази до досить поверхневого декоративізму. Гранично узагальнені форми та етнографічна джерельна база не завадили Людмилі Мазур дуже талановито і небанально «казкувати» складну тему спадщини народного українського мистецтва та оминути «шароварщину». Твір «Рушник» (оргаліт, олія, 1991) до колекції ХОХМ 2010 року було подаровано Богданом Теленьком, громадським діячем, журналістом та ініціатором заснування дитячого конкурсу на здобуття премії імені Людмили Мазур у 2000 році.
Живописна робота несе очевидні впливи її базової медії – витинанки, адже при мінімальних та по суті графічних засобах виразності (лінія, пляма, незаповнений простір фону, лаконічна палітра локальних кольорів) вона ясно і переконливо транслює меседж про загрозу безповоротної втрати традицій народного вишиваного мистецтва. Персонажі не намагаються організуватись на умовному рушникові у традиційний патерн, а скоріше доповнюють бестіарій народної демонології, намагаючись стрімко втекти з поверхні полотна.
«У витинанці Людмила Мазур упевнено експериментувала, вдаючись до синтезу традиційного виду народного декоративного мистецтва й аплікації, колажу, графіки, що надало витинанці сучасного звучання, виявило та розширило її межі. Світ народного мистецтва, його образність та символіка – основа творчості художниці, кожного разу вона показує його по-різному, демонструючи невичерпні можливості синтезу професійного мистецтва і глибинних джерел фольклорно-поетичної творчості, що відбиває душу українського народу. Творам мисткині притаманне бездоганне відчуття композиції, лаконічність лінії, форми, колірних співвідношень плям, що відповідає графічному мисленню. Проте стилістично її роботи можна поділити на дві групи: в одних зустрічаємо пряме апелювання до народно-поетичних образів, що відповідають наївному візуальному втіленню, а в інших – при зображенні народної поетики та символічності змісту, бачимо майже формальне вирішення, де великі лаконічні плями кольору творять абсолютно модерний образ», – пише Ольга Собкович, мистецтвознавиця.
