Біографія
Володимир Васильович Микита (1931, с. Ракошино, Закарпатська обл. – 2025, м. Ужгород) – живописець, педагог. Батько О. Юрченко-Микити.
1950 – закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва.
Від 1950 – учасник мистецьких виставок.
1962 – член Національної спілки художників України.
1991 – народний художник України.
1999 – 2003 – викладач малюнка коледжу мистецтв Закарпатського художнього інституту.
2004 – академік Національної академія мистецтв України (НАМУ).
2005 – Національна премія України імені Т. Шевченка.
2006 – Орден князя Ярослава Мудрого 5-го і 4-го (2011) ступ. Золота медаль (2016), орден «Per artem ad victoriam» (2021) НАМУ.
Жив і працював в Ужгороді.
Володимир Микита: «Для мене як для художника свобода – це свобода від чийогось впливу, це шлях до себе, пошуки самого себе. По суті, те, наскільки творець вважає себе свобідним – це одне діло, але ж усе залежить від того, як він будував свою свободу. У мій час усі були залежні від соцреалізму. Одне діло, що кажеш: я – вільний, а друге, що насправді ти творив те, чого вимагала партія. У всякому разі, свобода міряється внутрішнім мірилом».
У доробку митця – портрети, натюрморти, пейзажі. Найповніше талант митця розкрився в композиціях, присвячених життю і побуту селян Закарпаття. І це не дивно, адже митець любив і пишався своїми земляками: «Наш закарпатський народ пройшов дуже тяжкі періоди, уявіть собі, віками при різних державах жили, своєї не маючи, але як зберегли свою культуру! Не стерлися з лиця землі! А чому? Тому що вони не протистояли, але терпеливо перенесли усі ці чужинські влади. І зберегли свою мову, писемність, пісні, мудрість, побут, звичаї, традиції… І коли я – нащадок тих знаменитих людей, скажіть, ну як мені їх не поважати і не вклонитися?!».
Володимир Микита згадував як взимку, коли селяни були вільні від роботи на землі і займались рукоділлям – пряли, ткали, вишивали щось майстрували і, звичайно співали, він у цей час уважно за ними спостерігав і вивчав психологію горян, робив зарисовки і насичував себе творчо і духовно, що згодом відображалось у його творах. Мабуть, саме тому картини про селян Закарпаття такі щирі, чуттєві, веселі й одночасно журливі. Власне, художник увічнив і поетизував життя закарпатського селянина. Микита філософськи переосмислював образи рідної землі, матері, домівки. Митець – яскравий представник закарпатської малярської школи, який у своїй творчості продовжував у власний спосіб її традиції. Його образи глибоко національні та міцно закорінені в землю.
«Живопис Микити – тонально-декоративний, наповнений звучанням домінуючих у той або інший спосіб барв. Художник у своїх живописних творах бездоганно володіє рисунком, за допомогою якого композиція набуває довершеності», –пише Олександр Федорук, мистецтвознавець.