Біографія
Олександр Григорович Стовбур (1943, м. Омськ, РФ – 2019, м. Одеса) – живописець, графік, монументаліст.
1967 – 1971 – навчався на відділенні живопису в Одеському державному художньому училищі імені Грекова, викладач – Сергій Лукін.
Від 1973 – активний учасник виставок, зокрема неофіційних квартирних.
1987 – член НСХУ.
1992 – один з засновників мистецького об’єднання «Човен», Одеса.
1993 – член Національної асоціації мистців; лавреат Міжнародної бієнале «Імпреза-93», Івано-Франківськ, в категорії «Живопис».
1998 – один із засновників мистецького об’єднання «Мамай».
2010 – лавреат Першої всеукраїнської трієнале абстрактного мистецтва «АРТ-АКТ», Чернівці, та спеціальної відзнаки «За вірність мистецьким традиціям».
2013 – заслужений художник України.
1961 – 2019 – жив і працював в Одесі.
Майстер абстрактного мінімалізму, один з активних учасників одеського нонконформістського руху 1960 – 1980-х років. По суті та за формою цей рух був не політичним, а мистецьким спротивом засадничим канонам соціалістичного реалізму. За висловом мистецтвознавця Олександра Федорука, «нонконформізм – форма особливого суб’єктивного вираження оголених реалій». На початку 1960-х років під час проходження в Одесі дворічної обов’язкової військової служби Олександр Стовбур зблизився з членами групи нонконформістів. В цей період починають формуватися творчі та світоглядні основи художньої мови Стовбура.
Процес відмови від описовості та оповідності на користь дослідження кольору та форми на ранньому етапі творчості у Олександра Стовбура йшов із докладанням серйозних вольових зусиль. Аналіз мистецтва модернізму та дискусії під час квартирних виставок сприяли поступовому самообмеженню і виокремленню засобів виразності, відкриваючи художникові розуміння традицій мистецтва мінімалізму. У 1990-і – 2000-і роки у пошуках засобів максимального спрощення власної художньої мови та у прагненні досягнення її максимального звучання вивчення творчості бойчукістів матиме суттєвий вплив на його творчий метод.
Із 1973 року Стовбур починає виставкову діяльність, активно беручи участь в неофіційних так званих «квартирних» виставках, які проходили в квартирах-майстернях художників, зокрема у Олександра Ануфрієва. Його невичерпний талант експериментатора та вперта нескореність будь-якому диктату притягували і зачаровували молодого Стовбура, спонукали дивитися на прості і відомі речі новими очима.
Від середини 1970-х років складається впізнавана індивідуальна живописно-образна система митця: його творам властиві простота рисунка, граційна ритмічність композицій, раціональне розташування мас і ліній. Впливи почали бути менш відчутними, та мистецтво набуло колірного лаконізму, композиційного аскетизму, логічності та раціональності. Заглиблений в дослідження синтезу кольору та ритму Олександр Стовбур був переконаний, що «колір – це вже ідея, сюжет, він має самоцінність. Не можна змішувати літературу і живопис. Якщо чітко вирішена задача, тобто правильно розміщено і визначено колірне середовище, колір як живописна структура, здатний говорити сам».
Саме таким є твір зрілого періоду «Жіноча голова» (картон, олія, 1991, до колекції ХОХМ закуплено у автора у 1992 році), якому характерні композиційна ясність, висока пластична культура й вивершена колористична майстерність. Автор розвиває ідеї кубізму у напрямі мінімалізації художніх засобів та ускладнення кольорової палітри, вводячи контрастні сполучення із червоним. Також він розробляє тему контрастів у геометричній площині, співставляючи різнорозмірні прямокутники (обличчя) із плямами із хвилястими краями (волосся).
При всій раціонально продуманій побудові композиції, у якій відчувається вплив європейського модернізму, у творі Стовбура прихований візуальний «ребус». Голова жінки, наче колаж, «виклеєна» площинами чорного, фіолетового, блакитного, варіаціями сірого і підозріло акцентним червоним. І червоний, дійсно, виконує важливу багатофункціональну роль: це і колористичний камертон, і анатомічна частина обличчя жінки, і загадковий чоловічий профіль. Можливо, це натяк на певні стосунки у житті цієї жінки, які вже стали частиною не лише її життя, але й особистості. А може, це її візуалізовані думки, «написані» на обличчі перед побаченням (при усьому мінімалізмі, відчувається причепуреність жінки: червона помада на вустах, яскраві сині сережки, святкова хвиляста укладка короткої стрижки).
Кінець 1980-х – початок 1990-х – час певних трансформацій, багато в чому скерованих процесами активного самоусвідомлення та самовизначення художників. Стовбур в цей період активно працює, експонується, цілеспрямовано досліджує кольори, зокрема білий. На думку колекціонера Михайла Кнобеля, «Стовбур мислячий, філософічний у вираженні наймінімальнішого самовираження через естетику мінімального».
