Інформація про твір
Полотно «Сицилійський натюрморт»
(полотно, олія, асамбляж, 1981, надійшло до колекції СОХМ у 1988 році) написане у стилі сюрреалізму та трансавангарду ще задовго до перебування у сквоті «Паркомуна». Композиція горизонтально вирішена, що свідчить про її оповідальний характер, інформативний зміст і філософський підтекст. На площині, задрапірованій різнокольоровою та пишно орнаментованою тканиною із зав’язаними вузлом кінцями обабіч столу і зрізаним нижнім краєм, розташовані різні предмети з гіпсу. Ліворуч на краю поверхні – червона і біла смикана тканина, праворуч – прикритий чорною драпіровкою чоловічий бюст, частина голови якого зрізана верхнім краєм полотна.
Поверхня столу є тією лінією, що поділяє полотно на дві частини. Нижня частина разом із скатертиною утворює умовний «трикутник», перевернутий вершиною донизу, котра зрізана краєм картини. Темний щільний «прямокутник» із чорними плямами різної форми зверху давить своєю формою і масою на витончений графічний візерунок внизу композиції. Інший поділ полотна – вертикальний. Ліворуч домінує яскрава червона тканина, яка ніби стікає або спадає вниз, створюючи відчуття руху й драматизму. Водночас, червона драпіровка асоціюється з енергією життя, цілісністю та пристрастю. Поверх неї – ритмічний орнамент з білих повторюваних елементів, що нагадують мереживо. Цей візерунок виглядає як символ порядку й традиції і сприймається на контрасті з червоним тривожним й емоційним фоном.
Праворуч композиція ускладнюється темною масою, прорізаною експресивними жовтими лініями. Вони сприймаються як нервові імпульси або енергетичні потоки, що порушують статичність форми і підсилюють відчуття внутрішнього конфлікту та напруги. Тому в «натюрморті» співіснують поряд хаос і структура, імпульс і контроль. На задньому плані – предмети, схожі на гіпсові або кам’яні форми: бюст, плити, можливо, фрагменти скульптур. Вони виглядають холодними, статичними, застиглими у часі, апелюють до класичної традиції, історії мистецтва, але водночас відчужено, фрагментарно – як залишки пам’яті або культури, що втратила цілісність.
Особливої уваги заслуговує темний силует у лівій частині композиції, що може нагадувати людську постать. Це типовий прийом, коли форма навмисно залишена неоднозначною, щоб глядач «дочитував» образ. Вона може символізувати внутрішній стан людини, котра занурена в роздуми чи тягар переживань. Це образ спостерігача всередині сцени, носія пам’яті або внутрішнього стану, що перебуває між минулим і теперішнім. Його присутність надає роботі психологічної глибини.
Робота побудована на контрастах – кольорових, фактурних і змістовних, що формують напружений емоційний стан: рух – і застиглість, порядок – і хаос, життя – і пам’ять. Композиція наповнена символами: тривожний червоний колір тканини створює відчуття руху й драматизму, статичні кам’яні скульптури, застиглі у часі, виникають як залишки пам’яті й історії. «Сицилійський натюрморт» – це вже не зображення предметів, а сумнів художника у самій можливості їх зобразити. Твір постає як візуальна метафора взаємодії особистого досвіду, культурної спадщини та тривожної реальності. Він запрошує глядача до інтерпретації, залишаючи простір для індивідуального прочитання й емоційного співпереживання.