Інформація про твір
До періоду так званого «пластичного монохрому» можна віднести полотно «Повний місяць» (полотно, олія, 1987, надійшло до музейного зібрання СОХМ у 1991 році). На картині зображено інтер’єр невизначеної форми із безліччю полиць та незрозумілих речей, висвітлених місячним сяйвом. Таємничість невідомого, рух і внутрішня напруга наче виштовхують із середини полотна жовто-чорний диск повного місяця. Досліджуючи творчість митця, Вікторія Бурлака влучно назвала художника «аватаром нічного бачення». «Картини Голосія, з їхньою розмитою реальністю, хиткими мерехтливими образами, і є плід такого нічного бачення наосліп або зору людини, що раптово прокинулася від сну, вони і є трансляція його глибинного, прихованого змісту, його «внутрішнього кіно» (Олександр Соловйов).
Композиція, вписана у формат квадрату, розривається діагональними смугами місячних дисків – від темного, чорного вгорі ліворуч до світло-жовтого внизу праворуч. Домінантний жовтий колір, поєднуючись із чорним, створює напружену атмосферу. Автор полотна прагне вирватися за рамки свого живопису. Зображення нечітке, написане широкими мазками й локальними темними кольорами. Це мовби погляд із темряви на реальність. Творчість Олега Голосія (за висловом Олександра Соловйова) «має галюцинаційну природу, свою «оптику». Часто образи, побачені уві сні, потрапляють на полотно художника». На думку мистецтвознавця, «внутрішнє кіно митця» – це споглядання певного образу, котрий народжується в уяві художника на основі візуальних вражень. Автор дематеріалізує реальність».
Полотно справляє враження емоційно-напруженої, майже драматичної візії, виконаної в умовно експресіоністичній манері з елементами деконструкції форми. Простір замкнений, побудований без чіткої перспективної глибини. Основні елементи розміщені фронтально, ніби притиснуті до площини. Центральна зона заповнена динамічними мазками, що створюють ефект руху або внутрішнього конфлікту. Верхня частина композиції має більш статичний характер, тоді як нижня – рухлива.
Фігуративні елементи тут лише намічені, проглядаються антропоморфні риси: силует, що нагадує людську постать, а також фрагменти, схожі на руки чи обличчя. Ці образи не конкретизовані, розчиняються в загальному живописному потоці. Така невизначеність форм підсилює відчуття відчуження або внутрішнього розламу. Колірна гама стримана, домінують темні, глухі відтінки. Жовтий виступає акцентом, прорізає композицію, ніби світловий імпульс або знак напруги. Контраст між темним фоном і яскравими жовтими плямами створює драматичну світлотіньову гру. Живописна поверхня виглядає шорсткою, текстура – імпульсивна. Є відчуття швидкого, емоційного письма, де важливішим є не деталізація, а передача стану.
Робота викликає асоціації з внутрішнім конфліктом, тривогою або навіть екзистенційною самотністю. Темна палітра і деформовані образи можуть символізувати психологічну напругу або драму людського існування, жовті елементи – трактуватися як проблиск свідомості, світла чи надії серед темряви. Твір тяжіє до експресіонізму з рисами абстрактного живопису. Тут важливі не реалістичні форми, а емоційний імпульс, жест і колір як засоби вираження складного внутрішнього стану. «Для Голосія – мандрівника, кочівника, клаустрофоба – важливий процес, потік. Звідси – метаморфози проживання власного сокровенного світу, потяг до перманентного перевдягання щоразу в нові живописні шати, а втім, він завжди залишається упізнаваним» (О. Соловйов).