Інформація про твір
Картина «Прогулянка» (полотно, олія, 1982, ранній твір митця, що надійшов до зібрання СОХМ у 1986 році). Зображення побудоване за принципом поділу на дві основні зони. Більшу частину полотна займає світле небо з яскравою синювато-зеленкувато-помаранчевою умовною плямою, що імітує хмару. Вона майже абстрактна, з динамічними формами, які сходяться посередині й створюють ефект воронки або розриву простору.
Нижня частина – більш предметна: на зеленому тлі сільського пейзажу, що нагадує поле або відкриту місцевість, зображені силуети людей. Фігури людей виглядають розмитими, узагальненими: це не конкретні особи, а скоріше образ людства загалом. Жіноче обличчя праворуч – єдине, більш індивідуалізоване. Жест руки біля голови сприймається як розгубленість.
Центр композиції – умовна межа між небом і землею, котра виглядає як лінія напруження або розриву. Небесний простір сприймається ірреальним, нижня частина з фігурами людей – реалістична. Драматизм підсилено контрастним сполученням зеленого та білого кольорів. Верх – світліший, але з темним ядром; низ – темніший, з вибіленими фігурами. Проте світло не означає безпеку, темрява ж – не просто фон, а середовище існування. Темна пляма у верхній частині може символізувати небезпеку, катастрофу або внутрішній психологічний стан, пов’язаний зі страхом. Перспектива полотна спотворена – верх ніби тисне на низ, створюючи відчуття загрози.
Робота сприймається як складна багатошарова візуальна композиція з елементами фотоколажу або графічної маніпуляції, тяжіючи до сюрреалізму (ірреальні просторові явища), до експресіонізму (емоційна напруга, деформація) та до соціальної фотографії, трансформованої в художній образ. Митець використовує метафору колективного страху або кризи (соціальної чи екзистенційної). Картина викликає тривогу, невизначеність, передчуття неочікуваної події. Люди внизу ніби перебувають під впливом сили, яку не контролюють, про що свідчить композиція, в якій «верх» – підсвідомість, а «низ» – реальність.