Справжні майстри, стверджують китайці, завше знаходяться у тіні. Ніколи не лізуть на загал, у коло світла – на сцену чи броньовик, чи чемпіонську тумбу. Не піаряться за найменшої змоги. Скромно працюють, відточуючи майстерність, ізольовані від чужого ока та помітні тільки найближчим й обраним. Земна слава, народна увага та всі пов’язані з ними матеріальні бонуси обходять їх повз. Бо не є вони шанолюбці та сріблолюбці за визначеннням.

    Вперше я побачив її роботи на початку 1970-х, ще хлопчиськом, – на стенді, у коридорі школи біля кабінету літератури – і був у захваті до нестями. То були неймовірно виразні пейзажні етюди, написані під час поїздки літературного гуртка. Я теж малював, і тому Олена одразу стала моїм кумиром. Потім, вже в зрілому віці, познайомившись ближче завдяки її доньці Ніні, ми стали близькими друзями.

    Олена Зеніч набула крутезний, максимально ґрунтовний фаховий вишкіл. Стала справжнім майстром ручної графіки та анімаційного кіно. Десятки яскраво та впізнавано проілюстрованих книжок – дитячих, підліткових, дорослих, художніх та науково-популярних – та сотні малюнків для журналів й підручників.

    Її малювання було справжньою алхімією з багатогодинною ювелірною обробкою кожного квадратного сантиметра художньої площини. Як та швачка Грабовського, «з ранього ранку до пізньої ніченьки». Вона сміливо використвувала неймовірні техніки, які часто вигадувала сама, застосовуючи, наприклад, шкаралупу з яєць або дніпровський дрібний пісочок.

    На жаль, з її величезного творчого доробку оригінальних робіт лишилася лише дрібка. Хижацька, монополістична «совкова» видавнича політика у докопирайтну епоху (та й опісля також), всіляко нехтуючи та обходячи авторські права, нахабно привласнювала авторські оригінали, які безслідно зникали в безвісті редакційних архівів або ставали предметом «чорного» колекцінування.

    Вершинний доробок Олени Зеніч – ілюстрації до «Тіля Уленшпігеля» Шарля де Костера, над якими вона безвідривно працювала впродовж двох років, так і не було надруковано. Пам’ятаю, як якимсь чудом кілька ілюстрацій з цієї серії випадково потрапили на очі фахівців з-за кордону. І Олену Зеніч одразу офіційно запросили у Нью-Йорк – постійно працювати у відомому книжковому видавництві за солідним контрактом. Та вона не поїхала через купу причин, що сама собі вигадала. Бо така ружа могла цвісти тільки на рідному обійсті.

    Архів творів Олени зберігається її родиною на Татарці, невеликому київському спальному райончику, куди вже прилетіло з початку війни вісім російських крилатих ракет. І було б кричуще несправедливо та прикро, якби цей унікальний доробок лишився неоціненим та несприйнятим широким загалом, безслідно забутим та розчиненим у вирі лихоліття.

    «Дівчина з єдинорогом» – абсолютний шедевр майстрині. Це сталий сюжет середньовічного та ренессансного мистецтва й літератури, коли саме цнотлива й добросерда Діва єдиноспроможна привабити до себе та приручити недоторканого, невловимого міфічного Єдинорога – символ чистоти та доброчесності.

    Хроніки стверджують, що останього єдинорога вполював у ХVI столітті наш земляк, звитяжний шляхтич Бернард Претвич, у гаях довкола свого маєтку в Шарівці на Поділлі, і його ріг врешті-решт опинився в скарбниці австрійських імператорів у Відні. Це вельми тішить, най він й виявився бивнем звичайного нарвала. Але ж ми добре знаємо, що справжього єдинорога може вловити тільки справді чиста душа. Напевно така, як у незабутньої, геніяльної, магічної мисткині Олени Зеніч. Незрівнянно прекрасної, вишукано аристократичної та по-справжньому інтеліґентної жінки. І ззовні, і зсередини. Щедрої, доброї та щиро і непоказово віруючої людини, яка залишиться такою в пам’яті назавжди.

Варел Лозовий,
художник і літератор

 

Довідково:
Олена Миколаївна Зеніч (3.08.1956, Київ – 7.08.2021, Київ)
Освіта: Художньо-промисловий технікум (нині – Київська державна академія ім. Михайла Бойчука), графічний факультет Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова, київське відділення (нині – Українська академія друкарства).
Участь у виставках:
1984-1989 – щорічна республіканська виставка ілюстрації та книжкового оформлення “ Художник і книга”, Київ;
1991 – виставка української графіки, Турин, Італія;
1995 – міжнародний ярмарок дитячої книги “Bologna’95”, Болонья, Італія;
1996 – міжнародна виставка ілюстрації, Осака, Японія.
Впродовж 1980-2000-х співпрацювала із видавництвами та часописами:
“Освіта”, “Веселка”, “Радянська школа”, “Однокласник”, “Генеза”, “Світ”, “Форум”, “Дніпро”, “Грайлик”, “Борисфен-С”, “Молодь”, “Аконіт”, “Українське народознавство”, “Ранок”, “Зодіак-ЕКО”, “Свенас”, “Піонерія”, “Барвінок”.
1979-1982 – працювала художником на студії “Укранімафільм” з відомими українськими режисерами анімації Володимиром Гончаровим та Іриною Гурвич (Київ).
2010-і – співпрацювала з міжнародними рекламними агенціями, Київ.
Нагороди:
1984 – премія ім. М. П. Трублаїні;
1986 – визнана найкращою за професією за підсумками 1985 року Профспілковим комітетом позаштатних художників-графіків м. Києва;
2000-і – премія “Мистецтво книги України” за підручник української літератури, 7 клас.