Сучасний художній текстиль – це і про автентичність, і про унікальність, і про терапевтичні практики, і про технологічні й образотворчі можливості для втілення ідей сучасних мисткинь і митців. Відчути майже на доторк його еволюцію з 1980-х до сьогодення можемо в нашій експозиції – досить камерній, трохи зухвалій, доволі промовистій. Вона об’єднала в одному часі та просторі фігуративні та абстрактні, площинні та об’ємно-просторові, традиційні та концептуальні твори аматорів і професіоналів, мешканців сіл і мегаполісів, початківців і знаних майстрів. Автори з Буковини, Донеччини, Івано-Франківщини, Київщини, Львівщини, Миколаївщини, Хмельниччини, Черкащини – локальна географія проєкту, організованого за участі Донецького обласного художнього музею (м. Краматорськ).
З плином часу ремісничі традиції в руках сучасних митців перетворюються на модерний інструмент нових можливостей для мистецьких висловлювань, позбавлених прикладної чи декоративної функцій. Певні автори свідомо обирають шлях продовження традицій, інші – надають нового вектору розвитку, здавалося б, архаїчній технології.
Матеріали, техніка та орнаментика представлених традиційних верет, килима і ліжника, витканих у 1980-ті талановитими руками косовських майстринь, лишаються незмінними впродовж століть. Гобелени кінця 1980-х – початку 1990-х років авторства Наталі Паук, Богдана Губаля, Тетяни Мисковець, які кожний свого часу закінчили Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, відзначаються високою живописно-пластичною культурою. Художники, міцно спираючись на традиції, намічають шляхи пошуку образних і технологічних новацій: композиції гобеленів виконують завдання, аналогічні до нефігуративного живопису того періоду.
Нетрадиційна робота з фактурою та формами тканого поля в гобеленах Надії Борецької та Володимира Петровського триває не перше десятиліття. Джерельно-тематична ж база цих творів переважно традиційна – природа, вірування, історія, культура України. «Море» Борецької експонується незакінченим свідомо, аби надати можливість побачити частину процесу створення гобелену – так звану «рамку», на якій він тчеться.
В асамбляжах Андрія Каптаря і Ольги Курської моделюються композиції, в яких на рівних залучені традиційно створені гобелени та редімейдні елементи, що спричинюють актуальну проблематику творів – відстріляні гільзи 30 калібру, передані мисткині військовими, та навчальний макет серця людини, знайдений митцем в покинутій сільській школі. Від роботи Лізи Обуховської спочатку складається враження, що текстиль не відіграє особливої ролі. Проте саме каскад ниток підсилює емоційне напруження, вивільняючи й матеріалізуючи лінії композиції живописного твору.
Новий потенціал можливостей традиційної техніки гладкого ткацтва відкривається в гобеленах Тетяни Пирог і мисткині, яка працює під псевдонімом Kinder Album за рахунок неочікуваних сенсових контрастів і сполучень. «Kinder Album – одна з найбільш дотепних, щирих та безжалісно точних у власних спостереженнях українських художниць. Велика війна додала нової глибини до її практики. Художниця аж ніяк не відводить свій і наш погляди від складного й травматичного. Натомість пропонує інші форми для усвідомлення досвіду війни та біженства, страху й туги, смерті та прагнення життя попри все». (Марія Ланько та Лизавета Герман).
Вище зазначене можна стверджувати і щодо Тетяни Пирог, яка руйнує шаблони усталених очікувань, що побутують навколо її улюбленої техніки гобелену, а особисті дослідження і досвід ставить в центр проблематики творів. Інфантильна за своєю сутністю техніка аміґурумі (японське мистецтво в’язання маленьких істот або олюднених об’єктів) в руках художниці перетворюється на концептуальне медіа, за допомогою якого вона гостро, кмітливо й відверто веде діалог із глядачем на серйозні та болючі суспільно-політичні теми.
Експозиція об’єднала в одному просторі не лише майстрів традиційного і сучасного килимарства, але й художників широкого вікового діапазону і професійного досвіду: від вихованців гуртку дитячої творчості «Синій птах» з села Прелесне, що на Донеччині, із вибійчано-килимовою технікою і студентів Хмельницького національного університету (кафедра технологічної та професійної освіти і декоративного мистецтва) з нетканими гобеленами до фахових викладачів мистецьких шкіл і вишів та активних учасників сучасного художнього процесу в Україні та за кордоном. Наш музей є послідовним прибічником принципу рівноправного доступу до мистецького життя та можливості самореалізації всіх творчих особистостей, не залежно від віку, досвіду, географії, гендеру, національності, фізичного чи ментального стану, релігійних чи політичних переконань. Адже лише нашим різнобарвним й поліфонічним гуртом ми сильні та цікаві один одному і, сподіваємось, всьому світу.
Цьогоріч на наймасштабнішій міжнародній виставці – Венеційській бієнале 2024 – митцями зі всього світу було представлено напрочуд багато творів у різноманітних техніках художнього текстилю. Україна не лишилась осторонь: твір «Робота» Олександра Бурлаки – це десятки смуг традиційного домотканого полотна 1950-1960-х років з різних регіонів України, що виступають тлом для розповідей про події війни в інших творах проєкту. «Дні та години, проведені в монотонній праці, були уособленням надії на майбутнє і турботи про тих, хто житиме потім. Водночас ткацтво може бути терапевтичною колективною практикою, що допомагає багатьом людям пережити складні часи» (з тексту в українському павільйоні «Плетіння сіток»).
