«ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ». Ілюстрації Георгія Якутовича до твору Михайла Коцюбинського

Присвята 100-річчю від дня народження Сергія Параджанова (9.01.1924 – 20.07.1990)

«Рабство починається з мовчання…»

С. Параджанов

«Митець, що продукує сенси і образи, які дотикаються неба і разом з тим заґрунтовані вглиб землі». Так про Сергія Параджанова каже кінокритик Сергій Тримбач. Цьогоріч відзначаємо 100-річний ювілей від дня народження генія. Темпераментний, карнавальний, вільний – митець, якого можна сміливо назвати ренесансною людиною, бо навіть у в’язниці відкривав у собі нові грані своєї всеохопної натури та глибокого художнього таланту. Про таких кажуть – диваки, що послані нам з інших світів задля того, аби ми побачили дорогу, якою маємо іти крізь наші життя.

Сергію Параджанову направду було затісно у нашому світі. Він не вписувався у жодні пропоновані системою рамки і не мав ані найменшого бажання обмежувати себе у творчості, натхненно генеруючи власні міфологеми та у незбагнений спосіб насичено розмиваючи межі між вигадкою і реальністю. Параджанов не з’явився раптово і нізвідки. Рівно, як не існує дати, яка межує на перетині двох життів – життя «звичайного» Параджанова та життя Параджанова-генія. Відтак, феноменальна стрічка «Тіні забутих предків», яка згодом отримала 39 міжнародних нагород та відкрила в українському кінематографі епоху Поетичного кіно, стала особистісною Параджановою квінтесенцією.

Фільм об’єднав у роботі чимало талановитих непересічно-знакових постатей. Зокрема, художником-постановником, знаючи його любов до Карпат, режисер запросив графіка Георгія Якутовича. На той час митець вже кілька років працював над ілюстраціями до однойменної книжки. «Він не просто художник, а художник, що мислить, – каже про Якутовича Параджанов. – Можна було б знайти, мабуть, талановитішого за нього, але вдумливішого – ні. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші».

У мініекспозиції ХОХМ презентовано 5 графічних робіт Георгія Якутовича, створених ним до повісті «Тіні забутих предків». Митець веде нас у містичний світ, творений поєднанням витончених ліній та народних мотивів. Він розповідає нам про світ Карпат, закріплюючи свою графічну оповідь багатим місцевим фольклором та щиро запрошуючи взаємодіяти із цим світом своїх героїв. Відходячи від усталених норм та у певні моменти нехтуючи законами академізму, художник вибудовує осібний колорит та жбурляє глядача у нову графічну реальність. Реальність, де етнічність органічно і ненав’язливо розчиняється у кожній лінії та відбивається у кожній плямі – як лід на річці ранньою весною тане під сонцем, стаючи її частиною та додаючи ріці повноводдя.

Повість Георгій Якутович дооформив уже по двох роках після прем’єри фільму, 1966-го року.

Поліна Ліміна, культурологиня, дослідниця творчості Георгія та Сергія Якутовичів: «Не всі задуми митця були реалізовані: багато сцен, зокрема весілля та ворожіння Палагни, не увійшло до видання. Оформлення книги вийшло простим, лаконічним та структурованим. Методи роботи Якутовича над фільмом та книгою відрізняються, перш за все, у кінцевій меті: якщо у першому випадку художник мав у буквальному сенсі проілюструвати задум, то опрацювання повісті потребувала авторського тлумачення та певної абстрактності. Тому і результати двох підходів до одного твору свідчать не про спільність художніх мотивів, а про глибоке різнобічне проникнення у тематику «Тіней забутих предків».