ХОХМ продовжує проєкт «Будьмо!», присвячений художникам-ювілярам 2024 року. Попри криваву війну та усі надскладні випробовування, що випали на нашу долю, Україна бореться за нашу Незалежність, за Свободу, за Ідентичність. За право вільно жити на своїй Землі. Бореться і наш музей, популяризуючи вітчизняне мистецтво, що ідентифікує нас як українців.
Шлях до професії художника у Бориса Негоди розпочався у восьмирічному віці, коли йому подарували набір із п’яти кольорових олівців. Відтоді не випускав олівець з рук. Батьки усіляко підтримували захоплення сина малюванням, адже він народився у люблячій і творчій родині. Тато був регентом в церковному хорі, а мати гарно співала – любов до пісні, народної творчості, української мови Борис увібрав з молоком матері. Відтак ще зі студентських років він створював, зокрема, ілюстрації до пісень. Згодом доробок розрісся, і темою дипломної роботи стали «Лірницькі пісні Поділля» (1974).
Графічна серія демонструє професійну зрілість молодого художника. Творам притаманний довершений рисунок, чіткі співучі лінії, оригінальне композиційне рішення, рисунок вдало гармонізовано із текстом. До речі, офорт вважається однією із найскладніших графічних технік, адже рисунок наноситься голкою на металеву пластину, протравлюється кислотою і не передбачає жодних виправлень. Робота із книжковою графікою та дизайном, розробка шрифтів – творчі задачі, якими Борис Негода почав захоплюватись ще в інституті.
Представлені твори митця – глибоко національні, в них відчувається вплив доби українського бароко, особливо давніх стародруків 17-18 століть. Варто зазначити, що в контексті російської агресії, коли ворог нахабно стверджує, що українців не існує, серія «Лірницькі пісні» набуває особливої актуальності. Це своєрідний антидот проти російської отруйної пропаганди.
Лірництво як явище в українській культурі виникло із поширенням у 16 столітті на наших теренах колісної ліри. (Зовнішній вигляд цього музичного інструменту відтворив у скульптурній композиції «Йосип і Марія» Роман Петрук (колекція ХОХМ, представлено в експозиції)). Здебільшого лірники, як і кобзарі, були людьми поважного віку із вадами зору, їх супроводжували зрячі поводирі. Співали вони про любов, долю, походи козаків, а також релігійні й жартівливі пісні. І кобзарі, і лірники об’єднувались у братства із відповідними звичаями, правилами та традиціями. У них існувала навіть своя мова, свій сленг.
У 19 столітті працювали лірницькі школи, де навчання тривало до шести років. Етнографи зазначають, що цей пласт культури мало вивчений. З приходом радянської влади, йдеться на сайті музею Івана Гончара, «кобзарів та лірників змушували «перелаштуватися» на соціалістичні цінності, на марксистсько-ленінську ідеологію, складати «нові думи» про Леніна і Сталіна. Це починання не зазнало поширення». Все, що вдалося зберегти – неоціненний скарб нематеріальної культурної спадщини України, до збереження якої доклався і наш земляк Борис Михайлович Негода.
ДОВІДКОВО:
Борис Михайлович Негода (8 квітня 1944, с. Калиня Кам’янець-Подільського району Хмельницької області – 18 січня 2020, м. Кам’янець-Подільський) – український художник-графік. Член Національної спілки художників України (від 1977). Заслужений художник України (від 1999). 1961 року закінчив Чернівецьке художньо-ремісниче училище, 1974 року – факультет графіки Київського художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Від 1974 року працював у Кам’янці-Подільському художником-графіком від Чернівецької обласної спілки художників. Від 1997 року – викладач живопису Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), від 1999 року – доцент кафедри образотворчого мистецтва. Учасник мистецьких виставок від 1976.
На графічних аркушах позначено ім’я – Тамара Сис. Тамара Андріївна Бистрицька, у шлюбі Сис (1913 – 2009, народилась у Кам’янці-Подільському) – історикиня-краєзнавиця, фольклористка, етнографиня. Багато їздила містечками та селами Поділля і записувала народні пісні, перекази, легенди, казки. Навчалась в Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі, яку очолював знаменитий Володимир Гаґенмейстер (1887 – 1938). Також здобувала освіту в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), а після його розформування продовжила навчання в Київському педагогічному інституті, який закінчила 1939 року. У 1939-1941, 1945-1970 роках працювала старшою науковою співробітницею Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, потім екскурсоводкою Кам’янець-Подільського екскурсійного бюро. Тамара Сис була однією з дослідниць нематеріальної культурної спадщини України, зокрема Поділля.
