Традиція поклоніння яйцю дуже давня і існувала ще задовго до прийняття християнства. Космогонічні міфи, в яких головну роль відіграє яйце, розповсюджені в усіх куточках Землі і всі вони проголошують ідею походження Всесвіту з яйця. Тому у різних народів існують обряди пов’язані з символікою яйця як персоніфікацією сонця, життя, родючості, багатства, здоров’я, краси, відродження та воскресіння. Минув час, і символи втратили своє глибоко-сакральне значення. Залишився лише зв’язок із Великоднем, дитячими іграми, гаївками-веснянками. Язичницькі символи здобули інше трактування і значення, поступово змішавшись з християнськими мотивами.
Писанка – унікальний артефакт української культури. Пронизана «кривулькою», засіяна «ружами» та «трилистниками», освітлена «тригвером» вона упродовж століть відігравала важливу роль у духовному житті людини.
«Починаючи з ХІХ ст., коли з’явилась етнографія як наука і науковці, які писанкарство вивчали, дослідники формували колекції й їх музеєфікували, тоді ж були зафіксовані й регіональні назви окремих символів і орнаментальних мотивів», – зазначає мистецтвознавиця Діана Клочко. Писанкарство було поширене на всій території України, однак із приходом радянської влади почало занепадати, адже писанка тісно пов’язана з релігійними обрядами. Існування цього виду мистецтва замовчувалося, воно стиралося з народної пам’яті. У центральних і східних областях України це ледь не призвело до знищення писанкарства. З відновленням Незалежності відбулася активізація писанкового розпису, як і інших народних традицій. У 1992 році на хвилі відродження відбувся Міжнародний з’їзд писанкарів у Києві, який виокремив можливі аспекти наукових досліджень цього феномену.
На сьогодні мистецтво писанки стало одним із найбільш цікавих явищ української культури, одним із найбагатших орнаментальних джерел. Традиція писанкарства вирізняється різноманіттям технік, регіональною специфікою зображених знаків-символів на кольоровому чи одноколірному тлі. Так писанки Поділля досить стримані. Зазвичай їх роблять чорними чи коричневими, що символізує родючу землю. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби – геометричні орнаменти, тваринні та рослинні мотиви.
Розмаїття як традиційних, так і сучасних технік оздоблення великодніх яєць і презентовано на виставці, а їх орнаменти демонструють писанкові символи не лише Поділля, а й інших регіонів України. Крім того, експонуються писанкові намиста, лялька «писанка-мотанка», хатні писанкові прикраси, композиції та квіткові вазони з писанок, – усього понад 300 експонатів.
Це роботи учнів гуртка «Писанка» та їх керівниці Валентини Войткової, яка вже багато років спрямовує сили та натхнення на розвиток творчої особистості кожного свого вихованця.
Родзинкою виставки є писанки, виконані в авторській техніці оздоблення поверхні яйця, так звані – писанки-зернівки (складові: яйце, клей ПВА, зерно та насіння різних рослин: гречка, рис, пшоно, кунжут, горох, дурман, льон та насіння трав). «Сьогодні серед різних технік оздоблення писанки вправно володарює і зернова техніка інкрустації поверхні яйця. Нетрадиційна писанка-зернівка несе в собі креативність мислення, оригінальність задуму, незвичність виконання та є чудовим енергетичним оберегом», – зазначає майстриня.
Сучасні писанкарі, малі і дорослі, використовують нові фарби, нові техніки та матеріали; організовують фестивалі, майстер-класи та виставки – усе це тільки збагачує багатовікові традиції українського народу.
Також писанки сьогодні створюють не лише безпосередньо писанкарі, а й професійні дизайнери і художники, які або адаптували досвід минулих поколінь до реалій сьогодення, або створюють писанки принципово не схожі на традиційні, бо демонструють авторське висловлювання.
Незважаючи на численні зміни традицій та епох, подолавши всі утиски, жива традиція писанкарства продовжує розвиватися.
Довідково:
Валентина Войткова (1963 р.н., с. Січинці, Дунаєвецького району, Хмельницької області) – керівниця творчого колективу гуртка «Писанка» (заснований 2005 р.) комунальної установи «Центр позашкільної освіти» Дунаєвецької міської ради.
2012 – закінчила Кам’янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка (спеціальність «Образотворче мистецтво. Методика виховної роботи»);
2015 – розробила навчально-методичний посібник «Інноваційні технології в писанкарстві», що презентує авторську навчальну програму зернової техніки «Писанкове зернятко», за якою працює колектив писанкарів (посібник відзначено дипломом І ступеня в обласній педагогічній виставці «Освіта Хмельниччини на шляхах реформування»);
2018 – нагороджена почесною відзнакою «Флагман позашкільної освіти»;
2023 – гуртку «Писанка» присвоєно почесне звання «Народний художній колектив».
Писанкарі є учасниками та переможцями чисельних фестивалів та конкурсів серед яких:
– Х Міжнародний дитячо-юнацький фестиваль народного мистецтва «Смарагдові витоки»
(м. Мукачево);
– Х, ХІ, ХІІ Всеукраїнський відкритий фольклорний фестиваль «Писанка» (м. Коломия);
– V Всеукраїнський етнофестиваль «Болохівські гостини» (м. Старокостянтинів);
– V Ювілейна Всеукраїнська виставка-конкурс «Талановиті! Наполегливі! Успішні!» (м. Київ );
– Всеукраїнський конкурс творчої учнівської та студентської молоді «Чубинський fest»
(м. Бориспіль).
Мисткиня активно співпрацює з Новоушицькою загальноосвітньою спецшколою-інтернатом для дітей з вадами слуху та Дунаєвецьким районним товариством інвалідів.
Колективом започаткований щорічний районний фестиваль-конкурс «В гостях у Писанки».
Марина Заславська, науковиця ХОХМ
