Наш музей продовжує проєкт «БУДЬМО!», що був започаткований торік і присвячений художникам-ювілярам, твори яких зберігаються в нашій збірці. Колекція ХОХМ – унікальна та невід’ємна частина культурної спадщини України. Її дослідження, збереження та популяризація є нашою стратегічно важливою місією, особливо в часи війни за нашу свободу та ідентичність.

«Уявлення про Трохименка не буде повним, якщо не сказати про вельми характерну рису його творчості. Своє ідейно-естетичне кредо митця-реаліста він визначає так: «Кожна картина, кожен етюд мають сполучати естетичні та пізнавальні функції». Цього майстер домагається насамперед композиційними засобами. Зокрема ритмічною просторовою побудовою творів. Він прагне найретельніше виявити всі плани картини, висвітлюючи таким чином подію з усіх боків». Леонід Владич, мистецтвознавець.

«Незалежно від змісту майстер віднаходить для зображення найхарактерніші деталі, створює оптимістичний образ дійства, подекуди піднімаючись до епічного узагальнення. Такими рисами наділені й лірично-задумливі, сонячно-радісні краєвиди». Ніна Саєнко, художниця, мистецтвознавиця.

«Карпо Трохименко приділяв пильну увагу питанням організації навчально-виховного процесу, зокрема вдосконаленню методики викладання фахових дисциплін у Київському художньому інституті. Вимогливо ставився до побудови академічних постановок, прагнув, щоб вони були не тільки цікавими за пластикою та змістом, а й мали характерне національне забарвлення». Василь Щербак, мистецтвознавець.

«Коли згадуєш усі факти життя і творчості Карпа Дем’яновича Трохименка, то бачиш, якою чудовою людиною він був. Скільки в ньому було скромності, чесності, мудрості, справжньої любові до народу, до мистецтва, до праці. Завжди і в усьому він ішов по життєвій лінії найбільшого опору». Тетяна Яблонська, художниця.

Творчий спектр зацікавлення Карпа Трохименка надзвичайно широкий – від ліричних українських пейзажів, полотен на історичну тематику, картин, присвячених творчості і життєвому шляхові Тараса Шевченка та Григорія Сковороди до зображення праці простих трудівників, психологічних портретів сучасників, серед яких музиканти, артисти, селяни, робітники. Художник жив в епоху панування методу соціалістичного реалізму, щирим прихильником якого він був впродовж всього свого творчого життя. Його авторству належать мистецтвознавчі розвідки про український портретний живопис, статті про Олександра Мурашка та Іллю Ріпина, дослідження з теорії та історії українського та європейського образотворчого мистецтва – він намагався вибудувати теоретичне підґрунтя, яке б підтвердило тяглість традицій реалізму для штучного методу соціалістичного реалізму.

В експозиції представлено два, на перший погляд, простих за мотивами пейзажі. Але чим більше дивишся на «Зимовий вечір у Києві», тим сильніше він полонить панорамним характером краєвиду, мовчазною величчю і живописною майстерністю. Художник демонструє чітке чергування планів, які підкреслюють глибину простору, та віртуозне володіння технікою відтворення на полотні сонячного світла: не даремно його називали «поетом сонячного дня та зачарованих кутків прекрасної природи».

«Київська гавань» належить до тих творів Карпа Трохименка, про які його педагог Микола Самокиш говорив: «В історії українського мистецтва буде спірним питанням його фах. Хто він – баталіст, пейзажист чи жанрист? Проте до якої групи його зарахувати, врешті, не так важливо. Я більше люблю його як пейзажиста, що вміє збагатити природу присутністю вінця природи – людини».

Сьогодні ці картини мають не лише мистецьку, а й історичну цінність, адже вони дають можливість побачити очима художника, як виглядав Київ після звільнення від окупації у Другу світову війну. Твори занурюють в атмосферу тієї складної доби, дозволяють поринути в історичну минувшину нашої незламної столиці.

 

ДОВІДКОВО:

 

КАРПО ДЕМ’ЯНОВИЧ ТРОХИМЕНКО
(25. 10. 1885, с. Сущани Київської обл. – 01. 10. 1979, Київ) – живописець, мистецтвознавець, педагог.
1902 –1910 – навчався з перервою в Київському художньому училищі.
1910 – 1916 – навчався у Вищому художньому училищі при Ленінградській академії мистецтв (викладач – Микола Самокиш).
Від 1918 – учасник мистецьких виставок.
1926 – 1933 – викладач Київської художньої школи.
1926 – 1931 – член Асоціації художників Червоної України.
1933 – 1974 – викладач Київського художнього інституту (тепер – НАОМА), від 1939 – професор кафедри живопису.
1944 – народний художник УРСР.
1968 – персональна виставка у Києві.
1969 – державна премія України імені Тараса Шевченка (за створення картин та ілюстрацій на шевченківські теми, за серію живописних і графічних творів, цикл картин «Моя рідна Батьківщина»).

У колекції ХОХМ зберігається 9 творів митця: 8 живописних, один графічний.

Також у збірці ХОХМ представлені твори учнів Карпа Трохименка, дехто з яких став відданим прибічником соцреалізму, дехто – «тихого спротиву» та андерграундних течій, зокрема: Віри Баринової-Кулеби, Володимира Мельниченка, Віктора Рижих, Георгія Чернявського, Михайла Хмелька, Валентина Реунова, Владислава Мамсикова, Василя Гуріна, Василя Забашти.

 

ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ СКОБЛІКОВ
(25. 02. 1929, Дружківка Донецької обл. – 29. 01. 2005, Київ) – скульптор, громадський і політичний діяч.
1954 – закінчив Київський художній інститут, майстерня Михайла Лисенка.
Від 1955 – участь у мистецьких виставках.
1970 – заслужений діяч мистецтв УРСР.
1971 – орден «За заслуги перед польською культурою», Польща.
1972 – премія імені О. Островського.
1975 – 1980 – голова Київської організації спілки художників України (СХУ).
1981 – 1983 – голова Спілки художників України.
1976 – народний художник України.
1978 – 1980 – депутат Київської міської ради.
1979 – 1984 – депутат Верховної Ради СРСР.
2000 – член-кореспондент Академії мистецтв України.

Працював у реалістичній манері в галузях монументальної, станкової та меморіальної скульптури. Автор портретів, пам’ятників, монументів, меморіальних дощок, скульптур малих форм, ювілейних медалей та пам’ятних знаків радянського періоду, що у більшості мають ідеологічно-пропагандистську складову. Твори вирізняються майстерністю технічного виконання та разючою подібністю зображуваних персонажів. У скульптурних портретах монументальність пластичного мислення та здатність до значних узагальнень поєднуються із талантом тонкого психолога, що сприяє розкриттю індивідуальності.

У колекції ХОХМ зберігається дві скульптури митця.