Наш музей продовжує проєкт «Будьмо!», що був започаткований торік і присвячений художникам-ювілярам, твори яких зберігаються в нашій збірці. Колекція ХОХМ – унікальна та невід’ємна частина культурної спадщини України. Її дослідження, збереження та популяризація є нашою стратегічно важливою місією, особливо в часи війни за нашу свободу та ідентичність.

«Гармонію людського життя і природи в усьому їх драматизмі й величі Зеновій Флінта утверджує з незмінним хистом і послідовністю. Його твори спонукають глядача до глибоких роздумів про красу й незбагненність швидкоплинного життя, налаштовують на стан неповторного душевного піднесення. Митець любив повторювати: «Важливо, щоб речі і світ обіцяли нам щось нове». Ірина Грицевич, науковиця.

Зеновій Флінта не чекав натхнення, він працював постійно. Незважаючи на місце перебування чи обставини, у нього завжди під рукою була тека з папером, олівці чи кулькова ручка. Якщо ж за день не вдавалось нічого зробити, то вважав такий день марно прожитим. Коли через хворобу почала відмовляти права рука, художник думав, як йому навчитись тримати пензель у лівій. Ота неймовірна працелюбність, глибоке розуміння гармонії людського життя з природою, любов до рідної землі, самобутньої культури, усвідомлення, що ти українець, було закладене з раннього дитинства. Адже зростав майбутній художник в селі, де в дітях плекали національний дух, де дбали про освіту та культуру. Зеновій Флінта не раз чув, як старші люди розповідали, що Андрей Шептицький ((1865–1944) – видатний український громадський діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, визначний український меценат) казав: «Нема кращого міста в Галичині від Львова, а села – від Токів». Село Токи, що славилося килимарством, читальнею «Просвіти», Народним Домом, вишивками, писанками, мабуть, стало вирішальним фактором у виборі сільського юнака Зеновія майбутньої професії. У Львові ж Флінта не тільки здобув фах художника, а й став видатним митцем, чиї твори відповідають кращим зразкам європейського мистецтва.

Зеновій Флінта належав до когорти тих студентів, які не вписувалися в рамки офіційно затвердженого в СРСР методу соціалістичного реалізму. Великий вплив на формування Зеновія Флінти як художника мали видатні митці й педагоги Роман Сельський та Карло Звіринський. В умовах тоталітарної цензури, яка скрізь мала свої «вуха» та «очі», Звіринський для своєї неформальної «Школи» (де знайомились із тогочасними тенденціями світового мистецтва, обмінювались думками, вивчали історію, демонстрували свої роботи), із студентів обирає перевірену на порядність молодь. Це, зокрема, Зеновій Флінта, Іван Марчук, Петро Маркович, Олег Мінько, Роман Петрук та інші. ХОХМ пишається, що твори цих художників зберігаються в нашій колекції. «Школа Карла Звіринського» була не єдиною, адже велике значення для мистецької освіти мали зустрічі в помешканні засновників львівської школи – Романа Сельського та Марґіт Сельської. Залишаючись відданим науці своїх великих вчителів, Флінта зумів віднайти своє неповторне «Я» в мистецтві.

Спектр зацікавлення митця надзвичайно широкий – від кераміки, скла до живопису та графіки. В його доробку портрети, натюрморти, пейзажі, керамічні композиції, тарелі, декоративні панно. Творчість Зеновія Флінти – це безперервний пошук виразної лаконічної форми, довершених виражальних прийомів, гармонії, кольорового рішення. Невтомно вдосконалюючи свою майстерність, він віднайшов свій шлях в творчості, свій неповторний стиль, що ґрунтується на синтезі українського народного мистецтва, традицій львівської школи та кращих зразків європейського малярства модернізму.

ЗЕНОВІЙ ПЕТРОВИЧ ФЛІНТА (1 вересня 1935, с. Токи, Тернопільська область – 2 квітня 1988, Львів) – художник-кераміст, живописець, графік, педагог.
1959 – Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. І. Труша, відділ декоративного розпису (нині Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша).
Від 1961 – учасник мистецьких виставок.
1965 – Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, відділ кераміки (нині Львівська національна академія мистецтв). Педагоги з фаху: Роман Сельський, Карло Звіринський, Тарас Порожняк.
1968 – проходив стажування у Варшавській, Краківській і Вроцлавській мистецьких академіях.
1965 – 1976 – працював у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва викладачем композиції та кераміки.
1971 – очолив секцію декоративно-прикладного мистецтва Львівського відділення Спілки художників УРСР.
Від 1973 – учасник міжнародних мистецьких виставок.
1973 – участь у Міжнародному бієнале з кераміки у Фаєнці (Італія).
1974 – участь у Міжнародному бієнале з кераміки у Вальорісі (Франція).
1988 – заслужений художник України.
1995 – заснована Обласна мистецька премія імені Зеновія Флінти, яка дала початок присвоєнню різноманітних мистецьких премій, в тому числі імені Зеновія Флінти в галузі декоративного ужиткового мистецтва.

КАРЛО ЙОСИПОВИЧ ЗВІРИНСЬКИЙ (14 серпня 1923, с. Лаврів, Львівська обл. – 08 жовтня 1997, Львів) – живописець, графік і педагог.
1942–1943 – навчався у Львівській мистецько-промисловій школі (викладачі Володимир Баляс, Микола Бутович, Антін Малюца, Михайло Осінчук).
1953 – закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв). Викладач Роман Сельський. 1949 – 1950 роки – митця відраховують на рік за неповагу до соцреалізму та «прояви буржуазного націоналізму та поширення формалістичних тенденцій у мистецтві».
Від 1953 – учасник міських виставок.
1953 – 1959 – викладач живопису у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва імені Івана Труша (тепер Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша).
1959 – 1982 – старший викладач живопису Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва.
1982 – за рік до пенсії Звіринського не допустили до конкурсу викладачів і звільнили з роботи з політичних мотивів.
1988 – 1989, 1993 – 1997 – ректор Еммануїл Мисько запрошує на посаду професора кафедри монументального живопису Львівського державного інституту декоративного та прикладного мистецтва.
1992 – 1995 – викладач Школи іконопису імені Святого Луки при монастирі отців Студитів храму Святого Архистратига Михаїла у Львові (керівник о. Севастьян Дмитрух).
1995 – перша персональна виставка у Львові, цього ж року – в ХОХМ.
1997 – посада професора кафедри сакрального мистецтва Львівської академії мистецтв.
Від 1997 – заслужений діяч мистецтв України.
За протистояння тоталітарному режиму в Україні був переслідуваний, творчість не визнавалась. У 1950-х рр. звернувся до концептуального мистецтва. Порушував загальнолюдську проблематику (життя й смерть, земне й потойбічне). Спираючись на об’єктивну реальність, був схильним до абстрактно-асоціативного мислення. Створював пейзажі, аплікації, натюрморти, абстрактні композиції (техніки: темпера, олія, рельєф, аплікація), ілюстрації до книг, екслібриси, монотипії, лінорити. У 1950–90-і рр. розписував церкви на Львівщині. 1960 створив неформальну мистецьку школу (отримала назву «Підпільна школа Звіринського») для творчої молоді з метою формування нового покоління художників, здатного забезпечити безперервність процесу повноцінного розвитку національної культури. Особливу увагу приділяв вивченню досягнень світової культури та розвитку національної свідомості. Автор наукових праць з методики викладання живопису, церковного малярства, мистецької освіти, естетичного виховання