«Фотографування полягає в тому, щоб інтенсивно насолоджуватися життям кожні соті секунди».
Марк Рібу, фотомитець
«Мінли́вість – здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від предків і їхніх станів у процесі індивідуального розвитку, різноманітність ознак серед представників даного виду», – таке визначення здатності організму нам знайоме ще з уроків біології у школі. Уже тоді у тебе закрадаються перші сумніви у сталості всього живого й приходить розуміння нескінченної варіативності.
«Мінливість» доволі часто означає змінності у характері й вчинках, спонтанність рішень. Щоби оздобити інтригою текст, це слово часто-густо використовують українські літератори. Згадайте: «Виявляючи мінливість розворушених думок», – Олесь Досвітній. Або ж: «Мене все життя ваблять і хвилюють зорі – їхня довершена і завжди нова краса і таємнича мінливість», – Михайло Стельмах. Його вживає й мистецтвознавча спільнота: в синонімічному ряді поруч зі «змінністю», «непостійністю», «несталістю» для опису твору мистецтва чи почерку митця.
Чи не набула нового сенсу «мінливість» в українському щоденні? Набула. Війна довела реальність всеохоплення станом мінливості. Мінливий спокій, мінлива безпека, мінливе життя… Саме з цими новими сенсами усталеного поняття зустрівся Андрій Півень лицем до лиця 24 лютого 2022 року.
Свою діяльність, захоплення й любов 49-річний фотомитець присвятив рідній Дружківці, де щасливо жив із родиною. Саме у цьому містечку на Донеччині він відкрив себе для стрітфото (вуличне знімкування). Провінційне щодення, натхненне історіями мешканців й гостей голосних вуличок, затінкових скверів або бетонних дворів. Завдяки інтелекту автора світлини мають складні композиції та метафоричні сюжети, у них з’являються діалоги кольору і світла. Сотні прочитаних книг, години прослуханої музики й переглянутих фільмів та спілкування, спілкування і ще раз спілкування з людьми – це все надає неповторний відтінок «людськості» у сприйнятті фоторобіт Андрія Півня. Як каже сам автор, «усе – музика, література й образотворче мистецтво – має звучати в єдиному акорді». І втілює цей задум у фотографії.
Його творчий доробок розсічений війною. У рідному містечку він вільно знімкував життя, як воно є, і це ми можемо спостерігати у монохромній серії, яка транслюється на стіну. Він фіксував миті радощів, безглуздя й щирого подиву. Він записував історію крізь об’єктив і незашорений погляд майстра, не вириваючи з цього путівника жодної сторінки. Його, як справжнього дослідника, цікавило все до дрібниць.
Але повномасштабне вторгнення занулило лічильники та запустило нову історію – у Хмельницькому. Уже півтора року Андрій Півень будує нове життя тут і пристосовується до умов воєнного часу. Рідко випадає можливість створити улюблене стрітфото, адже його щодення тепер – це швидка подорож від кімнати гуртожитку до роботи й назад. Такі умови часу, місця, стану.
Проте ці обмеження митець перетворює – втілює функцію мінливості у фотомистецтво. В обмежених просторах гуртожитку, його невеличких кімнат, запилених підвіконь, схованих закутків він знаходить об’єкти для творчості. Око падає на звичайний побутовий предмет – і магія кадру перетворює його на абстрактний натюрморт. Або ж погляд крізь «фільтр» шибки фіксує його в автопортреті. І колір, і світло стишено й чуттєво акомпанують митцю у творінні. Знайшлося місце в експозиції й рідному Андрієвому місту, його нюансам і акцентам. На цих світлинах – відбитки суму і туги за іншим небом, просторами, які назавжди у серці митця.
Мінливість часу теперішнього схована в експозиції виставки. Мінливість часу майбутнього заперечується її змістом. Адже тут панує абсолют віри – в перемогу, відбудову, повернення, мистецтво і життя!
Ольга Нікітіна, науковиця ХОХМ
