Багато років зусилля колективу нашого музею великою мірою скеровуються на постійне «зондування» мистецького простору України, фіксацію динаміки сучасного художнього процесу у світі, створення проблемно-тематичних виставкових проєктів, організацію публічних дискусійних панелей. Впродовж своєї діяльності музей завжди цікавився і локальним культурним життям, в якому співіснують різноманітні тенденції та естетичні смаки, і мистецтвом сусідніх регіонів, зокрема Тернопільщини. Так, у 1994 році свої твори у музейних залах представляли тернопільські художники, які народилися на Хмельниччині: живописець Іван Яворський, графік Петро Шпорчук, скульптор Борис Рудий. У 2000-х роках репрезентовано персональні виставки тернополян: живописця та скульптора Дмитра Стецька, живописця Ігоря Дороша, художника театру та живописця Григорія Лоїка, пізніше, у 2018 – кераміста Євгена Овчарика. У 2008-2012 роках було реалізовано виставковий проєкт «Сусіди», який продемонстрував своєрідний сплав мистецьких традицій рідного краю та новацій, що віддзеркалюють загальний світовий культурний розвиток. В рамках проєкту свій творчий доробок презентували відомі митці Вінничини, Івано-Франківщини, Львівщини, Волині і, звичайно, Тернопільщини.
Виставкою «Об’єднані Збручем» наш музей продовжує ознайомлювати відвідувачів з митцями Тернопільщини і презентує роботи членів Тернопільської обласної організації Національної спілки художників України, але у тандемі із художниками-спілчанами Хмельниччини. Роботи хмельничан вступають у діалог із творами тернопільських митців та демонструють, як насправді багато взаємопов’язаного у них і не тільки у мистецьких пошуках, а й в історії. Назва виставки є дуже промовистою, адже сьогодні Збруч – ріка єднання, але так було не завжди. Століттями держави (спочатку імперії Романових і Габсбурґів, а згодом – СРСР і Польща), які захопили-розділили між собою прадавні українські землі, визначили річку Збруч своїм кордоном. «До Збруча» та «за Збручем»: ріка розмежовувала не просто держави, а ідеології. І тільки після Другої світової війни Збруч знову став звичайною рікою, по якій сьогодні проходить адміністративно-територіальна межа між Хмельницькою та Тернопільською областями.
Виставка об’єднала авторів різних поколінь, які представили роботи, написані у різний час. Експоновані твори не пов’язані спільною темою чи тяжінням до якогось стилістичного напрямку, але спонукають глядача до роздумів про взаємозалежності, взаємодії та процеси зміни, які відбуваються в усіх нас і навколо нас, нагадуючи про важливість підтримки та взаємної опіки.
Експозиція представляє роботи різного жанру і техніки виконання. Багато художників звернулися до абстрактного живопису. Твори Ігоря Дороша – інформативна абстракція: спонтанні образи, впорядковані продуманою композицією. Для них характерні фактурність поверхні, складні кольорові рішення («Передчуття»). Активно експериментує з кольором і Володимир Чорнобай у композиціях «Рухома тінь» та «Народження веселки». Оксана Дорош поєднує графічні та живописні засоби постмодернізму. При створення основи для своїх картин використовує різні види тканини, ниток, роблячи акцент на предметності і тактильності матеріалів. В напрямку абстрактного живопису, базованого на лаконічності форми та асоціативності образів працює Микола Дмітрух («Сонце степу-8»). Михайло Кузів у своїй творчості втілює абстрактне трактування образів української історії та фольклору («О вітре-вітре, вільний брате мій…!»). Пошуки митця-експресіоніста Володимира Купецького у диптиху «Стан – І» та «Стан – ІІ» пов’язані з матеріалізацією душевних станів.
Привертає увагу асамбляж Станіслава Ковальчука «Натюрморт із квітами», який поєднує живопис і вмонтовані реальні об’ємні предмети – метал, дерево, пластик. Це створює своєрідний настрій, котрий не можна передати одним лише пензлем. Натюрморт «Композиція з яблуком» авторства Олега Курдибахи розповідає про пошук краси та натхнення у буденному житті, об’єктах, що постійно нас оточують.
Невід’ємною частиною творчої діяльності Андрія Гульовського є робота на пленері. Продовжуючи традиції імпресіоністів, художник створює різні варіації одного мотиву, експериментує з ефектами природного освітлення у різні періоди дня, за різної погоди. В експозиції представлено його міський пейзаж «Тернопіль». Пейзажі презентували також художники: Ігор Севець («Ранок біля Свято-Покровського кафедрального собору»), Микола Панасюк («Кам’янецький ландшафт»), Дирбавка Михайло (зимовий пейзаж «Ворохта»), Микола Пазінін («Зима у Седневі»), Степан Мамчур («Родючі поля»), Любов Миленька («Ранковий Дніпро»), Василь Стецько («Човни»), Олександр Горбань (прозора акварель «Теплий вересень у Києві»), Леонід Шерстинюк («Поділля»).
Антоніна Штогрин також надає перевагу імпресіоністичній манері письма, коли робота виконується в один-два прийоми. Саме тоді, на її думку, вдається вхопити настрій, передати емоцію і враження від дивовижного мінливого світу, що нас оточує («Яблуневий цвіт»).
У творчому доробку Богдана Ткачика переважають декоративні жанрові композиції, які порушують проблеми української історії, екології, питання збереження культурної та історичної спадщини. В експозиції представлено диптих «Великдень» із серії «Ворохтинські ткачики».
У роботах Олександра Антонюка закладено авторську філософію, автентику власного досвіду, твори сповнені гри смислів та метафоричної образності («Субота», «Жертвоприношення»).
Невичерпною фантазією, складним світом мистецьких переживань виокремлюються роботи Андрія Ісаєва, Володимира Карвасарного, Олександра Гуменчука, Тараса Андрійчука, Вадима Піщерського, Едварда Міляра.
Сакральна тематика в живописі сучасних українських митців є спробою зберегти і водночас переосмислити традиції. Ігор Зілінко активно використовує символи, образи християнського іконографічного канону, сакральної геометрії («Зарваницька Божа Матір», «Почаївська Божа Матір»).
Багате, самобутнє, розмаїте декоративно-прикладне мистецтво розвивають у своїй творчості Ганна Єрменчук-Гручман (на виставці представлено стилізовані витинанки, орнаменти та сюжети яких мисткиня шукала в українській класичній літературі, зверталась до давніх вірувань, звичаїв, обрядів); Олена Савчук, робота якої «Хустина», підкреслює, що українська витинанка є важливим символом української культури й національної ідентичності, передає спадщину і традиції із покоління в покоління, а мисткиня Анна Скрипало демонструє сучасну витинанку у стилі нейрографіки («Спіраль успіху»). Світлана Бутковська створює гобелени в стилі класичного ручного ткацтва із застосуванням авторських технік та філософським осмисленням задуму (гобелен «Осіння симфонія»). Не оминути увагою вишукану декоровану розписом фарфорову композицію «Лісова пісня», авторства Євгена Овчарика. Кераміст органічно поєднує пластику і колір, експериментує з формою.
Відбилися у творчості художників і події сьогоднішньої історії. Митці завжди відчувають зміни гостріше за інших, і можуть сформулювати сенси там, де інші тільки починають підбирати слова. На тему війни рефлексують і переосмислюють свої емоції художники: Микола Мельничук «Штурм», Надія Борецька «Світанок 24 лютого», Володимир Марчук «Титани» (триптих), Андрій Каптар «Час переходу», Ольга Ференс-Грищишина «Харків під захистом», – хтось оспівує перемогу, хтось фіксує історичні події, а хтось конструює реальність.
Шляхом образного розв’язання актуальних проблем митці напрочуд тонко відчувають зміни в суспільстві, культурі та власному оточенні. Засобами візуальної мови вони транслюють різні бачення сучасності: іронічне, оптимістичне, драматичне, реалістичне.
Діяльність спілчан, що відзначається багатоголоссям напрямків, технік та індивідуальних манер – є самодостатнім творчим доробком на тлі панорами мистецького життя України. Адже завдяки креативним пошукам та експериментам у сфері композиції, кольору і форми, особистому художньому самопізнанню та багаторічній плідній праці вибудувалась професійна вертикаль спільноти, яка є невід’ємною частиною розмаїтої структури сучасного українського мистецтва.
