“Визначна фотографія – це глибина почуттів, а не глибина різкості”.
Пітер Адамс, фотограф

 

Як глядач сприймає сьогодні фотографію, що його в ній приваблює, чому фіксовані в часі й просторі моменти так ваблять людське око? Якщо відкинути естетику споглядання й прагнення особистості до саморозвитку, то залишиться фізіологія – органи чуття. Так, психологія сприйняття кольору або здатність людини сприймати, ідентифікувати й називати кольори є окремою цариною досліджень психологів, соціологів й навіть етнографів.

Наші зорові рецептори сприймають хвильову енергетичну природу кольору. Світло різних довжин хвиль збуджує різні колірні відчуття. Ця властивість мозку допомагає нам розрізняти відомі сім кольорів й тисячі їх відтінків.

А ще вчені зауважують, що на сприйняття кольору (як емоційне, так і символічне) певним чином впливає етнічне походження людини. Адже до глобалізації народи з їх унікальною культурою зазвичай формувались відносно ізольовано один від одного. У нашому щоденні уникнути кольору майже не можливо, навіть сьогодні під час блекаутів, ми можемо спостерігати його «ігри» з нашим зором й образним сприйняттям.

«Захопити» об’єктивом світло та чистий, насичений й густий колір, презентувати його глядачеві у кращому сусідстві світла й тіні, а також додати до нього трошки історії – ось, що творить у своїх світлинах знаний у місті й далеко поза ним фотограф Олександр Савенко. Вдивляючись в його фотографії, навіть не маючи академічного розуміння основ колористики й композиції, впадаєш у стан завороження тонкими переходами відтінків через нюанси й напівтони.

Сьогодні фотомитець не зупиняється на досягнутих вершинах, а успішно крокує далі, шукає нові об’єкти, людей й історії. Варто наголосити, що світлини Савенка насичені історіями людей, тварин, птахів й міста, де б не знаходився митець. Кожне фото – це окрема байка про день або мить, прожиту не даремно, яка зафіксована з найвищою якістю й дзенівським душевним спокоєм, подібно буддійському ченцю, який розуміється на плині часу та його відносності.

Ще однією сторінкою життя Олександра Савенка є волонтерство. Сьогодні, як і тисячі свідомих українців, він допомагає фронту в тилу – здійснює потрібні гуманітарні перевезення з закордону за першої необхідності.

Історія кожного фото в Олександра починається зі сприйняття кольору, який приваблює й запрошує до мандрівки сюжетом світлини через вдало підібрані акценти, на яких неодмінно сфокусується око споглядача. Даруючи радість й надію у кожному кадрі, оптимістичні світлини митця допомагають пережити темні часи, які неодмінно минуть.

 

ДОВІДКОВО:

Фотохудожник Олександр Савенко народився 10 грудня 1964 року в місті Хмельницькому. У 1976 році в родини майбутнього фотографа з’явився фотоапарат «СМЕНА», на якому юний Сашко вперше спробував свої сили як фотографа в повному циклі – від фіксації моменту до проявлення й презентації світлини. Перші свої фототвори Олександр присвячував рідному двору – малосімейці по вулиці Чорновола, його мешканцям, пейзажам й предметним цікавинкам.

Перед тим, як відправитись служити до лав армії, до вже напівпрофесійних рук фотографа потрапив фотоапарат «ЗЕНІТ-ЕТ», з яким фотограф прогулювався містом, брав з собою у ДОСААФ, в якому навчався, й фотографував знову й знову.

Далі була армія, яка теж не стала перешкодою для продовження улюбленої справи. Там Олександр створював портрети побратимів по службі й інші, часом кумедні або повчальні, армійські історії. Після була робота на заводі «ТЕМП», а вже за півтора року долею випадку Олександр Савенко потрапляє на роботу до Хмельницького обласного художнього музею. Впродовж трьох років роботи у ХОХМ, Олександру відкрився унікальний вир сучасного українського мистецтва, тож залишитись осторонь нього він не зміг.

Далі був пошук себе у бізнесі, так звані «важкі» дев’яності. Тож, до знімкування фотограф повернувся лише у 2002. Жанр міського пейзажу, тваринний й рослинний світи – вабили чи не щодня й запрошували фіксувати їх у часі. Змінювались й засоби творення фотомистецтва. Так, куплена непрофесійна фотокамера «CANON» відповідала потребам митця всього два тижні, після чого була повернена продавцеві. На зміну тій камері прийшов фотоапарат «LUMIX», функціонал якого дозволяв втілити ті ідеї, які вже давно назріли.

У 2009 році купив першу професійну камеру «CANON-5d Mark II», яка навіть перевершувала очікування від втілення мистецької фотоідеї на практиці. У цьому ж році Олександр вперше взяв участь у фотоконкурсі, який організовував ще один хмельницький фотомитець Сергій Аніськов, де зайняв друге місце. Далі був калейдоскоп виставок й відзнак за творчість: «Хмельницький крізь об’єктив», «Приз міського голови», «Різдвяний Хмельницький», «Живе місто», фестивалі «Рок Буг», «Республіка», «ДжазФест», «Глущенков Фест», фотокнига про Хмельницький та інші.