До 150-річчя видатного українського митця ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МУРАШКА
(26. 08. 1875, Київ – 14. 06. 1919, Київ) – живописець, графік, педагог, громадський діяч.
Від народження і до усиновлення у 1892 носив прізвище матері – Крачковський (позашлюбна дитина). Пасинок іконописця Олександра Івановича Мурашка, названий племінник художника і педагога Миколи Івановича Мурашка (Олександр навчався в його малювальній школі).
Дружина (від 1909 року) – Маргарита Августівна Мурашко (Крюгер), українська педагогиня, мисткиня, мистецтвознавиця.
1894–1900 – навчався в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв; від 1897 – у майстерні Іллі Ріпина (в російській імперії та срср відомий як Рєпін).
1901– 1903 – за дипломну картину «Похорон кошового» (1900) здобув Золоту медаль та можливість творчої поїздки до Німеччини, Італії та Франції. Перебуваючи у Парижі, писав портрети та картини з вуличного життя міста. У Мюнхені відвідував легендарну студію Антона Ажбе.
Від 1904 – член Нового товариства художників (Санкт-Петербург).
1904 –1907 – жив і працював у Санкт-Петербурзі.
1907 – повернувся до Києва.
1908 – картина «Карусель» (1906) на Мюнхенській міжнародній виставці отримала Золоту медаль.
1909 – персональні виставки у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні.
1909 – 1912 – викладав у Київському художньому училищі.
1910 – брав участь у Венеційській бієнале (твори «Неділя» та «На терасі»).
Від 1911 – член Мюнхенського сецессіону (нем. Münchener Secession, Мюнхен).
1913–17 – спільно з Анною Крюгер-Праховою, сестрою дружини, відкрив приватну художню студію.
Від 1916 – член Товариства пересувних художніх виставок.
1916 – один з організаторів Київського товариства художників.
1917 – 1919 – один із фундаторів, професор майстерні живопису Української академії мистецтв (Київ). Брав активну участь у виставках у Парижі, Відні, Амстердамі, Мюнхені, Венеції, що сприяло залученню українського малярства до контексту європейських художніх процесів.
1919 – застрелений невідомими у Києві неподалік власного дому; на Лук’янівському кладовищі у Києві йому встановлено надгробок (автори: Роман Гавриленко, Михайло Хімич, керівник: Микола Стороженко).
В колекції ХОХМ зберігається живописний твір пензля Олександра Мурашка «ДІВЧИНКА В БІЛОМУ. ПОРТРЕТ ТАНІ ЯЗЄВОЇ», полотно, олія, 1901–1902.
Його 1988 року було придбано державним коштом у спадкоємиці колекціонера та літератора Семена Скляренка в Києві за 15 тисяч рублів (орієнтовно 25 тисяч доларів США).
Підготувала Олена Скорук, науковиця ХОХМ
«У портреті 7-річної Тані Язєвої сповна втілився талант Мурашка-портретиста – майстра тонкого, ліричного, психологічного портрета. Художник добре знав дівчинку, бачив, як вона дорослішає, адже Тетянка була його далекою родичкою (онукою названого дядька Миколи Мурашка).
Живописцю вдалось передати в образі ще маленької за віком дівчинки особливі риси характеру – серйозність, стійкість, сміливість. Вона від народження була хворобливою дитиною, проте мужньо долала всі випробування долі. Таня займалась балетом не зважаючи на те, що це мистецтво танцю вимагає виснажливих фізичних навантажень. Зображаючи дитину, Мурашко не намагається ідеалізувати: хворобливо бліда шкіра дівчинки, злегка втомлений погляд сумних очей. Проте шляхетна постава юної балерини у ванільній урочистій сукні і шовкових балетках створюють правдивий образ маленької людини, а не солодкуватий образ дитини.
Батьки Тетянки були не дуже задоволені цим реалістичним відтворенням образу їх донечки: як і всі батьки, вони хотіли бачити свою малечу квітучою і веселою. Але світле відчуття надії, що променіє з полотна, переважило сум, як і прагнення до життя перемогло хвороби. Щоправда інформація про пізні роки життя Тетяни Язєвої губиться у буремні часи Другої світової війни…». Олена Михайловська, науковиця ХОХМ.
«Цей твір, здається, демонструє саму сутність живопису. Можна втратити лік часу, роздивляючись найтонші відтінки, якими написано білий колір сукенки, черевичків, бантиків. Розкішна сукня контрастує з хворобливим личком дитини. Але який характер! Розкута шляхетна постава, гордий поворот голови, розумний погляд. Олександр Мурашко створив один з кращих портретів в історії українського мистецтва». Катерина Липа, мистецтвознавиця, письменниця.
«Беру на себе сміливість роз’яснити тим, хто не знає, і нагадати іншим, які через великі справи забули, що утворення Академії мистецтв в Києві є святом не тільки національним, але й святом для кожної культурно мислячої людини. Академія мистецтв – це також у своєму роді «головний штаб», з тією тільки різницею, що вона мобілізує не воєнні сили, а висококультурну армію, яка в решті решт вплине на утворення нового віку». Олександр Мурашко, митець, педагог, громадський діяч.
«Олександр Мурашко був одним із тих митців, хто закладав фундамент українського малярства 20 століття з новітнім образно-пластичним баченням. Роки навчання у славетного українця Іллі Ріпина сформували талант Мурашка, визначили його художні смаки та пріоритети, зокрема захоплення портретним живописом. У Парижі й Мюнхені він поринув у вир європейського мистецького життя: імпресіонізм змінив кольорове бачення світу молодого художника, посилив його інтерес до пленеру, модерн навчив віртуозно володіти лінією, площинами кольорових мас. Світло на його полотнах набуло певної узагальненості, але в його глибинах пульсує реальне життєве начало». Ольга Долінська, директорка ХОХМ.
«Олександр Мурашко належить до когорти митців, які заклали підвалини національної культури 20 століття. Майстер портрета і жанрових полотен, Мурашко створив систему живопису, в якій органічно поєднав традиції української реалістичної школи із світлопросторовими ознаками імпресіонізму та декоративними узагальненнями модерну. В історичних і жанрових картинах вірність натурі поєднував із декоративною експресією кольору, віртуозністю мазка, ефектами пленерного живопису. Портрети відзначаються психологізмом, упевненим рисунком, вільною живописністю». Ольга Жбанкова, мистецтвознавиця.
«Якщо художник стоїть перед натурою як професор, повірте, що в нього не знайдете нічого від мистецтва. Шукайте мистецтво там, де професор стає перед натурою як учень». Олександр Мурашко, митець, педагог, громадський діяч.
