Хоч це й парадоксально звучить, але ми постійно подорожуємо в часі. Фактично, ми його наздоганяємо, адже інформація, яку наші органи чуття отримують від зовнішнього світу, йде з запізненням на якусь частку мікросекунди. Те, що ми бачимо і чуємо, для нашого мозку відбувається не прямо зараз, а в записі. Однак, для зручності життя, свідомість конструює і ми сприймаємо це, як саме зараз.
Стираючи всі кордони сучасного життя, ми подорожуватимемо в минуле, щоб ознайомитися з творчістю, без перебільшення, видатного графіка, дійсного члена Академії мистецтв СРСР, лауреата Державної премії, заслуженого діяча мистецтв, народного художника Російської Федерації (РРФСР), народженого в Проскурові (тепер Хмельницький) Георгія Верейського (1886-1962). Перейнятися єдністю форми та змісту його творчого генія допоможе поєднання у експозиції художніх творів, особистих інструментів та меблів з квартири митця.
Аналізуючи творчість Георгія Семеновича від ранніх до передвоєнних років, можна виокремити кілька етапів та чинників, які були визначальними в той чи інший час.
1895-1904 рр. – навчання в студії Єгора Шрейдера – педагога та художника, який отримав освіту в Мюнхені, жив у 1860-х рр. у Парижі, добре знав та цінував мистецтво барбізонської школи. Основою роботи у студії було малювання з натури: вчитель вимагав від учнів правильно будувати композицію та промальовувати форми предметів. Окрім спілкування з наставником, допитливий Георгій читав мистецтвозначі джерела того часу «Історія мистецтва ХІХ століття» Ріхарда Мутера, «Історія мистецтва» Олександра Бенуа, журнал «Світ мистецтва». На початку 1904 року Г. Верейський вперше був учасником весняної виставки в Харкові, де його роботи були високо оцінені глядачами та пресою. Цього ж року Георгій Семенович під час поїздки до Москви та Санкт-Петербурга познайомився з творами Ван Гога, Дега, Сезанна, Гогена, Сєрова, Врубеля, Рембрандта.
1905-1907 рр. Ставши свідком «Кривавої неділі», Георгій Семенович довго не міг взятися за малювання; звертав увагу на події довкола, брав участь у студентських демонстраціях, у збройному повстанні працівників заводу, за що був заарештований. Згодом, вдалося емігрувати до Мюнхена, пізніше подорожував до Відня, Італією. Працював мало, але з великою зацікавленістю вивчав скарби світового мистецтва, відвідуючи численні виставки, зокрема галерею французьких імпресіоністів. У цей час особливо захоплюється літографіями Тулуз-Лотрека. Систематичне та вдумливе вивчення творчості великих майстрів стало в ці роки своєрідною другою школою для художника, яка виховала його естетичний смак та дала величезні знання з історії мистецтва.
1911-1917 рр. – переїзд у Санкт-Петербург. Після закінчення університету (юридичний факультет) Г. Верейський присвячує себе мистецтву. Починає співпрацювати із журналом «Театр і мистецтво», створюючи портрети акторів та окремих сцен вистав. Відчуваючи необхідність у підвищенні майстерності, відвідує заняття у «Новій художній майстерні», де викладачами були Б. Кустодієв, А. Остроумова-Лебедєва, Є. Лансере, М. Добужинський. Всі вони – учасники мистецького об’єднання «Світ мистецтва». Далі – знайомство із найвпливовішим критиком та мистецтвознавцем, теоретиком об’єднання О. Бенуа. З наставниками говорили про мистецтво, його значення і суть, про поняття «прекрасного», про необхідність для художників широкого та різностороннього розвитку. Згодом Г. Верейський був призваний на військову службу, під час якої робив замальовки військових епізодів та портрети героїв. Саме у роки Першої світової війни, після напружених пошуків, Верейський визначився як художник-портретист, майстер гострої психологічної характеристики.
1918-1930 рр. Після демобілізації активно включається в громадське життя, займається організацією музейної справи, поринає у педагогічну роботу. Викладає в Академії мистецтв, інституті декоративних мистецтв, рисунок та композицію в Інституті фотографії і фототехніки. З 1918 року займає посаду помічника, а потім головного зберігача гравюрного відділу Ермітажу. Тут дружить з видатними знавцями мистецтва Ф. Нотгафтом, С. Яремичем, М. Доброклонським, Є. Лисенковим. Скарби музею стають ще ближчими: є можливість постійно повертатися до знайомих творів, вивчати їх, знаходячи все нові й нові цінності. Проте, попри велику зайнятість, завжди знаходив час для творчості.
Верейський був художником досить широких уподобань. Немає техніки, в якій би він не спробував свої сили. Це живописні роботи олією, темперою, аквареллю. Працював пером, свинцевим, італійським та літографським олівцями. В малюнок пером вносив розмивку тушшю, використовував кольорові олівці, змішану техніку акварелі з графітом або туші з кольоровими олівцями. Згодом опанував і різноманітні техніки друкованої графіки, у яких досягнув високих вершин.
Предметом мистецтва Георгія Семеновича була оточуюча дійсність. Хоча він завжди цікавився новими віяннями, втім опирався на конкретні спостереження. Робота з натури була основою його творчості: живила фантазію, відточувала майстерність. Художник ніколи не переносив все побачене на аркуш – аналізував, відбирав, намагався проникнути в саму суть, схопити щось найважливіше. В пейзажі – передати найтонші, інколи ледь вловимі нюанси стану природи. В рисунку він ішов до лаконічного, вивіреного і в той же час вільного малювання. В портреті розкривав духовне багатство людини: «Головне, що мене приваблює в роботі над портретом, – говорив Г. Верейський, – це думки й почуття людини, її відчуття, її свідомість і психологія. Насправді невже не важливіше за все в мистецтві портрета відобразити живу думку». Якими б не продуманими були роботи Г. Верейського, вони, наповненні життєвої снаги. В них завжди знаходиш живе сприйняття світу художником.
