Зал №3
Виставка живопису Гаяне Атаян «Подорож до себе»
6 Лютого 2020 - 15 Березня 2020

Радо запрошуємо відвідати персональну виставку живопису Гаяне Атаян «ПОДОРОЖ ДО СЕБЕ» та спец-проект «ЩАСЛИВА»: історія створення дипломної роботи «Ольвія. Біля Джерела», 1983.
Художниця дуже рідко виставляє свої твори на суд глядача, тож у вас є унікальна можливість насолодитися вишуканим імпресіоністичним живописом майстрині.
Гаяне Атаян (м.Київ) – справжня дочка своїх батьків, послідовна учениця своїх педагогів, обдарований самобутній живописець у світі кольору і форми. Певні твори художниця створила легким помахом пензля, безпосередньо на пленері. Деякі методично допрацьовувала впродовж років в своїй майстерні, в якій до неї працювали Федір Кричевський, Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська. Проте відрізнити «швидкі» твори від «поміркованих» у вас не вийде – весь її живопис легкий, рухомий, вібруючий, невловимий, разом із тим фактурний, матеріальний, вітальний, майже відчутний на дотик.
Варіативність способів нанесення мазків вражає: короткі пуантелістичні й довгі звивисті, пласкі й об’ємні, непомітні й сміливі, переконливі й сором’язливі, яскраві й ахроматичні, незвичні й знайомі, невгамовні й нерухомі. Рідний Київ («місто в парку») вплинув на ракурсність – майже в кожному творі ми дивимость на архітектурні об’єкти крізь гілчасте плетиво дерев й кущів. Спроба проаналізувати колористичну систему заходить у глухий кут і викликає впевненість у недовершенності міжнародної Системи відповідності кольорів Pantone: лексика не дозволяє адекватно передати всю складність, вишуканість, мінливість живописної палітри, як неможливо добрати слова для опису кольору неба за мить до сходу сонця чи вечірнього весняного повітря.
Хибною є думка, що Природа може відпочивати. Ніколи. Вона, як і люди, невпинно в процесі – або творення, або народження, або ентропії, або самознищення. Проте завжди – із прагненням до гармонії, до балансу, до спокою, до рівноваги. Сучасним людям рівновага іноді ввижається майже недосяжною. В шаленстві надшвидких ритмів щодення ми забули, як це – зупинятись. Свідомо зупинитись, а не від безсилля. Опинитись поміж миттю і моментом, поміж вдохом та видихом, поміж порухом вій. Нарешті послухати тишу. Побачити тишу.