Біографія
Олександр Олегович Животков (народився 1964, м. Київ) – живописець, скульптор. Батько – Олег Животков, художник; брат – Сергій Животков, художник; дружина – Ганна Гідора, художниця.
1988 – закінчив Київський художній інститут.
Від 1988 – учасник мистецьких виставок.
1989 – член Національної спілки художників України.
1992 – учасник творчого об’єднання «Живописний заповідник», лідер – Тіберій Сільваші.
1996 – приз «Золотий перетин» та звання «Художник року» на Міжнародному арт-фестивалі, Київ.
2011 – початок періоду дерев’яної пластики.
2025 – заслужений художник України.
Живе і працює в м. Київ.
Живопис Олександра Животкова, як і його дерев’яна пластика останніх років, – це глибоке філософське висловлювання, прояв віри в безкінечність, утвердження духовного начала. Його стилю притаманні аскетизм та суворість художніх засобів, свідома обмеженість палітри. «Надзвичайно талановитий художник! Він вміє в одному кольорі передати колосальну драматургію», – зі щирим захопленням говорить про колегу Анатолій Криволап.
«Художник у п’ятому поколінні, Животков працює над полотном довго і ретельно. Незважаючи на зовнішній мінімалізм, твори народжуються у важкій праці. На полотнах – три, чотири, п’ять пастозних шарів фарби, майже фізично відчутною стає їх вага. Митець шліфує живописну поверхню, наче ювелір, що обробляє діамант. І фактура, і характер прокладання мазка мають для нього принципове значення. Твори вбирають найтонші відтінки однієї колористичної гами: художник уникає багатобарвності. Малюнок у творах Животкова є скоріше натяком на зображення, домінуюча роль відводиться суто живописній пластиці: у 1990-х роках він належав до творчої групи «Живописний заповідник», яка розкривала ідеї неопластицизму в абстрактному живописі. Одним із першоджерел творчості Животкова, людини глибоко віруючої, є давній іконопис. Відголоски духовної культури беруть на себе важливу семантичну функцію, привносять у його полотна духовне світло. Реальність теж плідно живить творчість митця – враження від подорожей і паломництво Україною та зарубіжжям», – Едуард Димшиць, местецтвознавець.
