Інформація про твір
У музейному зібранні СОХМ знаходиться робота «Чужий собака в нашому дворі» (полотно, олія, 1988, твір надійшов у 1990 році). Стилізована, декоративна, багатофігурна композиція, поділена на окремі різнокольорові вертикальні та горизонтальні площини й квадрати. Робота справляє враження узагальненої, майже наївно-експресивної сцени з повсякденного життя, де поєднуються побутові мотиви, умовна фігуративність і декоративна площинність. Композиція фрагментована й водночас врівноважена. Простір поділений на умовні блоки, що нагадують колаж. Центральна вертикаль (фігура в червоній спідниці, нахилена жінка) створює вісь, навколо якої групуються інші персонажі. Праворуч – група в русі (сходи, діти), ліворуч – більш статична зона. Така побудова створює ритмічний контраст між спокоєм і динамікою.
Фігури узагальнені, майже схематичні, з порушенням пропорцій і перспективи. Простір площинний, без глибини, де персонажі існують, накладаючись один на одного, що підсилює відчуття умовності та символічності. Палітра насичена, контрастна: домінують теплі, червоні та помаранчеві тони, які врівноважуються холодними синіми й темними акцентами. Такий колірний контраст додає емоційної напруги й водночас об’єднує різні частини композиції. Рухливість фігур і жестів, нахили тіл формують внутрішній ритм. Особливо динамічною є права частина (рух вниз по сходах), тоді як ліва – більш статична. Нахилена фігура в центрі додає композиції несподіваності, порушує звичну логіку простору.
Сюжет метафоричний. Сцени асоціюються з повсякденним життям, де швидко рухаються діти, дорослі, кішка. Собака внизу ліворуч – статичний головний персонаж твору, що контрастує з людською активністю. Серед мешканців будинку відчувається тривожність через порушення їхнього простору чужим «небажаним гостем». Робота тяжіє до наївного мистецтва з елементами модерністської декоративності (площинність, орнаментальність, узагальненість форм). Відчутний вплив експресіонізму через емоційно-напружений колорит і деформацію фігур. Картина викликає відчуття багатоголосся життя – трохи хаотичного, але цілісного. Вона поєднує буденність й умовність, реальність і символіку. «Постмодерністична мова творів має складну внутрішню структуру та позначена індивідуальністю авторської манери. З кінця ХХ століття митець поєднує фігуративність із сугестивними принципами кольору, намагаючись осмислити хаотично незв’язаний емпіричний світ» (Світлана Побожій). Сюжети картин наповнені символами, що запрошують до інтелектуального діалогу.