Біографія
Тіберій Йосипович Сільваші (народився 1947 року, м. Мукачево, Закарпатська обл.) – художник-абстракціоніст, теоретик мистецтва.
1962 – 1966 – навчався у Республіканській художній школі імені Т. Шевченка у Києві.
1966 – 1972 – навчався у Київському державному художньому інституті, викладачка з фаху – Тетяна Яблонська. Учасник національних і міжнародних виставок від 1971, серед яких близько 50 персональних.
1978 – член НСХУ.
1978 – опублікував «Маніфест хронореалізму», де значилося, що предметом дослідження мистецтва в живописі для нього є час.
1988 – 1991 – член правління та голова молодіжної секції НСХУ, керував роботою молодіжних груп митців у Седневі.
1991 – 1996 – створив творче об’єднання «Живописний заповідник», до якого входили Марко Гейко, Олександр Животков, Микола Кривенко, Анатолій Криволап.
1995 – отримав нагороду «Художник року» та стипендію від муніципалітету Мюнхена, Німеччина.
2013 – Академік Національної академії мистецтв України.
2022 — лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
2024 – отримав премію «УП 100», увійшовши до списку лідерів України в категорії «Культура».
Живе та працює у м. Київ.
Тіберій Сільваші належить до числа найвідоміших творчих особистостей сучасного українського мистецтва. Художник багато експериментує, поєднує різні живописні засоби та формати, новітні постконцептуальні стратегії та ідеї «хронореалізму» з традиціями колористичної культури. Основною програмою створеного ним об’єднання «Живописний заповідник» став «неоформалізм», відхід від фігуративного живопису, де картина презентується авторами не як вікно у світ, а як площина, покрита шаром фарби. При цьому автори працюють в царині модернізму, живопису як такого, кольору, фактури і форми в просторі.
Художник, який захопився абстрактним мистецтвом, став відомим своїм прагненням «розсунути» межі твору, зробити його відкритою структурою. У багатьох його проєктах глядач може тактильно відчути колір у просторі і те, що Сільваші називає «уповільнення часу». «Твори художника, являючи собою крайній випадок аналітичної абстракції, перетворюють мертву й інертну матерію на стан світла. У більшості полотен автора немає фігур, відсутній сюжет. Присутній лише колір як подія. Це спроба митця очистити живопис до стану чистого бачення», — пишуть дослідниці Катерина Сита та Катерина Фокіна. «Є живописці, які живуть у потоці кольору й «прислуховуються» до нього. Я — той, хто не малює, а «вирощує» живопис», – говорить митець.
