Біографія
Микола Олексійович Малишко (народився у 1938 році, с. Знаменівка, Дніпропетровська обл.) – живописець, графік, скульптор, монументаліст. Брат – художник Петро Малишко, дружина – художниця Ніна Денисова.
1953 – працює помічником художника драматичного театру у Калінінграді, РФ.
1956 – 1961 – навчається у Дніпропетровському державному художньому училищі.
1967 – закінчив відділення монументального живопису Київського державного художнього інституту, викладачі – Микола Стороженко, Вілен Чеканюк, Ілля Штільман.
1967 – 1972 – працює у архітектурно-художній майстерні при Дніпропетровському міськвиконкомі.
Від 1970 – учасник республіканських і міжнародних виставок. Серед персональних – у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові (1992), Хмельницькому обласному художньому музеї (1993), галереї Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1995), Вінницькому обласному художньому музеї (1997), центрі сучасного мистецтва «Совіарт» у Києві (1999).
1974 – разом із Ніною Денисовою виконує дерев’яний рельєф «Солом’яний бичок» та розписи для Хмельницької обласної дитячої бібліотеки.
1976 – член НСХУ.
1987 – бере участь у одній з перших в Україні незалежних виставкових ініціатив творчого об’єднання художників-монументалістів «Погляд» (куратор – Дмитро Нагурний), Київський політехнічний інститут; у подальшому виставка дала назву неформальному творчому об’єднанню.
1983 – підтримавши ініціативу Ніни Денисової та невеликого гурту селян-однодумців з Малютянки, власноруч відбудовує постраждалий унаслідок пожежі будинок-майстерню Миколи Пимоненка.
1998 – лавреат премії імені Василя Стуса.
2009 – заслужений художник України.
2010-ті – активно співпрацює з київським арт-центром «Я Галерея».
2017 – Національна премія України імені Тараса Шевченка.
Від 1975 – живе і працює у с. Малютянка, Київська обл. та м. Київ.
Художник згадує: «Я народився й виріс у степах, усіяних курганами — високими могилами, на яких уже не було скульптур. Вони зібралися в музеї Яворницького. Малював, фотографував, марив ними, а вже оце зараз думаю, що тоді я їх зустрів, як щось найрідніше й найцінніше. Цілісність скульптури давнього степу мене вражала. Розуміння, Мати, Батько, Рід, Громада. Минуле, Майбутнє, Сучасне, Земля, Небо, Життя, Дії. Усе це сокрите в тих давніх статуях».
У роки навчання у Києві остаточно формується громадянська й творча позиція художника, у значній мірі зумовлена діяльністю Клубу творчої молоді «Сучасник» і пов’язаного з ним кола української інтелігенції. Згадуючи тих, хто справив на нього найбільший вплив, Малишко серед перших називає Леся Танюка, Аллу Горську, Опанаса Заливаху, Валентина Задорожного, Івана Світличного, Івана Драча, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко, Василя Стуса. Важливою подією в житті Малишка стало знайомство з художницею-бойчукісткою Марією Котляревською. Із друзями-однодумцями, серед яких Петро Кот, Федір Тетянич, Віктор Григоров, Борис Плаксій, організовує групу самоосвіти, влаштовує виставки-обговорення.
У совєцький період понад 20 років його роботи, що виходили за рамки декларованого владою соцреалізму, не експонувались. У своїй багатовекторній творчості він прагне ламати стереотипи мистецького бачення. На думку Малишка, скульптура – метафора реальної дійсності, здатної виразити не лише творчий порив, а й прагнення до об’єднання й національної самоідентифікації українців. У творах поєднує живопис, рельєф, просторову пластику, віддаючи перевагу візуально простим, геометризованим, внутрішньо виваженим формам, що викликають асоціації з праісторією, архаїкою, хвилюють утаємниченістю образності, аурою трансцендентності.
