Інформація про твір
У фондах СОХМ зберігається полотно «Без назви» (полотно, олія, 1989, надійшло до музейного зібрання у 1991 році). У декоративному за своїм характером абстрактному пейзажі у нижній частині, серед кольорових плям, мазків, хвилястих смуг і завитків окреслені стовбури дерев без листя, одне з яких по центру обведене чорним контуром. Обабіч дерева – дві великі жовті плями, обрамлені хвилястими смугами та рисками, над ними вгорі – темно-синя пляма, схожа на хмару та різнокольоровий метелик.
Уже сама назва твору Леоніда Вартиванова говорить сама за себе. І це чесно. Бо тут нічого не можна назвати. Образ існує, але не фіксується словами. Ця робота належить до площини експресивного, абстрактно-фігуративного живопису, де головну роль відіграють колір, ритм і жест. Композиція динамічна, побудована без чіткої симетрії. Центр умовно зміщений, але увагу привертає скупчення активних мазків у середній частині. Вертикальні елементи (синьо-чорні форми), що нагадують дерева чи силуети, створюють каркас, тоді як діагональні мазки надають руху й напруги.
Простір здається багатошаровим, ніби фрагменти накладаються один на одного. Колір виступає як ключовий засіб виразності. Використано контрастні поєднання, де насичені сині та блакитні протиставляються теплим жовтим, червоним і помаранчевим. Така взаємодія холодного й теплого створює емоційну напругу, відчуття внутрішнього руху. Жовті площини внизу можуть асоціюватися зі світлом або землею, тоді як верх наповнений більш хаотичними, «повітряними» барвами. Мазок вільний, енергійний, подекуди імпульсивний. Фарба накладається шарами, місцями розтікається, що додає роботі ефекту спонтанності. Відчувається творчий задум художника – не деталізовано констатувати написане, а скоріше зафіксувати емоційний стан свого відчуття та авторського бачення.
Попри абстрактність, проглядаються натяки на природні мотиви: дерева, рослинність, можливо, пейзаж. Однак, це не зображення конкретного місця, а узагальнений, майже символічний простір. Форми можуть прочитуватися як фігури або знаки, що додає роботі багатозначності. Сюжет передає стан енергії, руху, навіть певної внутрішньої боротьби або трансформації. Він не спокійний – скоріше напружений, живий, імпульсивний. Водночас яскравість кольорів додає відчуття життєствердності. Твір тяжіє до експресіонізму або абстрактного експресіонізму, де важливі не сюжет і форма, а переживання автора та його безпосереднє вираження емоцій через живописні засоби.