Інформація про твір
Твір «Вечірній натюрморт» (полотно, олія, 1985, надійшов до колекції СОХМ у 1991 році) має виразний емоційно-експресивний характер і тяжіє до узагальненої, майже символічної образності. У нижній частині композиції – букет квітів у темній вазі, що виділяється на тлі віконної рами. Виникає враження, що у натюрморті всі предмети немов освітлені місячним сяйвом.
Центр зміщено до лівої частини, де формується головний драматичний акцент – темна, вертикально витягнута форма, що нагадує вазу, ніби проростає знизу догори. Вона протиставлена більш спокійній, умовно розташованій за горизонталлю на задньому плані архітектурній конструкції. Такий контраст вертикалі й горизонталі створює напруження та внутрішню динаміку.
Простір передано умовно, без чіткої перспективної побудови. Площини нашаровуються одна на одну, утворюючи глибину через кольорові переходи, де переважають приглушені, землисті та холодні тони: сині, сіро-блакитні, охристі, коричневі. Біла ділянка у верхній частині полотна додає контрасту і ніби символізує джерело світла або простір поза матеріальним світом. Темна маса внизу підсилює драматизм, створюючи ефект тяжіння, занурення.
Живопис виконаний вільними, розмитими мазками, де відчутна зернистість поверхні. Мазок не деталізує форму, проте створює образ через асоціації, де речі ніби існують, але їхня присутність умовна. Ваза разом з квітами, прориваючись вгору, символізує стан тривоги, напруження, боротьби, трансформації. Це – натюрморт, який не хоче бути натюрмортом. Світла частина полотна залишає простір для надії чи виходу.
Зображення викликає в уяві певні образи, але не дає однозначності і впевненості. Тут не конкретні речі, а символи предметів – букет, декілька майже реалістичних квіток, вихоплена теплим світлом поверхня, на якій стоїть ваза, за нею – квадратні отвори, заповнені темною синявою, що асоціюється з вікном, світла лінія вздовж правого краю нагадує занавіску. Робота наближена до модерністичних або експресіоністичних напівфігуративних практик, де форма не є самодостатньою, а служить вираженню внутрішнього стану.
За визначенням Олесі Авраменко, «його картини – суцільна поезія медитативного перетворення власних сильних почуттів. Але він нікого не навантажував їхньою силою та палкістю. Просто прочинив «зрячому» глядачеві-співрозмовнику дверцята власної душі, утаємниченого ходу в ті непрості потоки й вири, провалля й мілини, які приховує та згладжує потік живої цілющої води тої потужної ріки».