Біографія
Андрій Іванович Ісаєв (народився 1960, м. Красноярськ, рф) – живописець, графік, дизайнер.
1989 – лавреат 1-ї і 3-ї премій на Міжнародному конкурсі плакату «Заради життя на землі», Всесоюзного конкурсу «Людина – творець перебудови».
1990 – закінчив Одеське художнє училище імені Грекова за фахом художник-оформлювач, викладач – Віталій Алікберов.
1990 – лавреат двох премій на Всесоюзному конкурсі молодих плакатистів,
заохочувальної премії на Першому всесоюзному конкурсі плаката «Людина, природа, майбутнє».
1991 – член НСХУ, 1993 – 1995 – голова правління.
Від 1990-х – на творчій роботі, учасник мистецьких виставок. У Хмельницькому створив монументально-декоративні розписи в інтер’єрах молодіжного центру «Проскурів», Палацу дитячої та юнацької творчості, Хмельницькій обласній раді.
1995 – член мистецького об’єднання «Плоский рів», Хмельницький; серед учасників – Сергій Кравець, Ігор та Олена Скорупські.
Від 2000-х – працює переважно у галузі дизайну інтер’єрів.
Живе і працює у м. Хмельницький.
Представник української «Нової хвилі». Для манери характерний образний метафоризм, впевненість малюнка та складні кольорові сполучення. Творчий метод Андрія Ісаєва – своєрідний магічний реалізм. Митець вважає, що є передавачем мистецької інформації, «ретранслятором» своїх творів: «Іноді буває, що робота просто йде начебто паралельно до тебе: «відбилася від рук», і ти якось вплинути на неї вже не можеш. Або буває мало не як «конфлікт поколінь»: я не розумію свою роботу, здається, що у чомусь вона мене вже переросла. Це тільки здається, що я створюю свої твори. А щодо впізнаваного стилю – як на мене, кожний художник все життя пише одну картину».
Його алегоричні полотна передають проблеми буття у соціумі та таємниці людських стосунків. Попри напівабстрактну стилістику, творам Ісаєва властива певна плакатність (недаремно він є лауреатом низки конкурсів плакату), але не у засобах художньої виразності, а у мистецькому меседжі. Живописна мова митця раннього періоду творчості неначе синтезована із аскетичною метафоричною образністю, натхненою викладачем Одеського художнього училища Віталієм Алікберовим. Мистецтвознавиця Ганна Гутник назвала Алікберова «східним мудрецем, який сидить на своїй горі і спокійно виконує свою справу, нікому нічого не доводить. Він пропустив через себе як реалістичні, так і сюрреалістичні тенденції в живописі, і виробив свій неповторний стиль».
